промінь ліхтаря на кожного, поки натрапив на неї, і тоді він навів свою зброю й двічі вистрелив у неї. Він хотів убити тебе, Леті.
– Доро, люба, ти просто утовкмачила це собі в голову, знову й знову обмірковуючи те, що сталося.
– Він стріляв у тебе, – вперто повторила Дора. – Він хотів убити тебе, а коли не влучив, то застрелився сам. Я переконана в тому, що все було саме так.
– Я навіть на думці не припускаю, що він мав намір застрелити себе, – сказала міс Блеклок. – Він не належав до тих людей, які можуть накласти на себе руки.
– Ви сказали мені, міс Блеклок, що доки не пролунав постріл із револьвера, ви думали, що йдеться тільки про жарт?
– Природно. А як іще я могла думати?
– А ви думали про те, хто б це міг утнути з вами такий жарт?
– Ти спочатку думала, що це міг утнути Патрік, – нагадала їй Дора Баннер.
– Патрік? – гостро запитав інспектор.
– Мій молодий родич, Патрік Сімонс, – сердито кинула міс Блеклок, роздратована словами подруги. – Мені спало на думку, коли я побачила це оголошення, що то він захотів так пожартувати, але Патрік категорично заперечив свою причетність.
– А потім ти дуже стривожилася, Леті, – сказала міс Баннер. – Ти була стурбована, хоч і намагалася вдати, ніби цілком спокійна. І ти мала всі підстави бути стурбованою. Адже в газеті оголосили, що буде скоєне вбивство, – і хтось хотів убити тебе. А якби тебе вбили, куди б ми тоді всі поділися?
Дора Баннер тремтіла, коли говорила. Її обличчя зморщилося, і було схоже, що вона зараз заплаче.
Міс Блеклок поплескала її по плечу.
– Усе гаразд, моя люба Доро, – не хвилюйся так дуже. Це шкодить твоєму здоров’ю. Усе добре, усе гаразд. Ми пережили тяжку подію, але тепер усе позаду. – Вона докинула: – Ти мусиш узяти себе в руки заради мене, Доро. Ти ж знаєш, я покладаюся на тебе, без тебе мені було б важко доглядати дім. Чи не сьогодні нам мають принести білизну?
– О Боже, Леті, як добре, що ти мені нагадала! Сподіваюся, вони повернуть нам ту наволочку, яка загубилася. Я повинна зробити про це помітку в книзі. Негайно піду і з’ясую, чи там усе гаразд.
– І забери ці фіалки, – сказала міс Блеклок. – Я нічого так не ненавиджу, як зів’ялі квіти.
– Який жаль. Я зірвала їх тільки вчора свіжісінькими. Вони зовсім мало стояли, мабуть, я забула налити води у вазу. Лихо та й годі! Я завжди щось забуваю. А зараз піду й подивлюся, як там справи з білизною. Вони мають принести її з хвилини на хвилину.
Вона вибігла з кімнати, знову щаслива й задоволена.
– У неї слабке здоров’я, – сказала міс Блеклок, – і хвилюватися їй шкідливо. Ви маєте ще запитання до мене, інспекторе?
– Мені хотілося б точно знати, які ще люди живуть у вашому домі, і щоб ви трохи розповіли про них.
– Крім мене та Дори Баннер, у моєму будинку сьогодні мешкають ще двоє молодих людей, мої далекі родичі, Патрік і Джулія Сімонси.
– Вони доводяться вам далекими родичами? А не племінником
