психолог. – А ви й піддалися!.. Є ще кандидатури на вашу нагороду?.. Перебирайте швидше!..
– Дак… За тридцять п’ять років бездоганної служби… всяка пошесть може причепитись, – високочолий погляд полковника з ажуровою вислугою ковзнув по слідчому. – От, наприклад…
– Ну, наприклад?..
– Чекай, не підганяй!.. – замислено перебирав можливих неприятелів Микола Іванович. – Візьмемо нашу аптеку… Комунальну, не приватну!.. Там таке діло… Оборот наркотичних речовин. Тобто лікувальних засобів… З червоним рецептом. Якраз смак!.. Лікарня виписує, а він видає… І зберігає, відповідно. У сейфі… Тобі розповідати, як тепер за цими препаратами полюють?.. І то не хворі, а… Наркомани!.. Люди поскаржились – бардак. І справді, перевірили – на сто тисяч розходження. Між виписаним і виданим… Впаяли завідувачу… Стьопі Півтаблетки… тобто Степанові Паращуку, два роки умовно. І штраф… Так він ходить за мною й дулі показує!..
– Його звільнили з роботи?..
– Саботажники!.. Ні!.. – обурився, аж золотим зубом клацнув страж закону з бездоганною репутацією. – Почалася тяганина… Виявляється, лікарня була винна гроші. І Стьопа видавав таблетки авансом… Чорт ногу зламає!..
– Аптекар вам порізав френч?.. Помстився так?.. Безглуздо?..
– Не знаю… А що ти з мене хочеш?.. – скинувся, ніби мерин, якого втяв ґедзь, чоловік. – Ти питаєш – я відповідаю!.. Шукаю претендентів…
– Слабенькі якісь вони у вас. Претенденти. Не аргументовані, – розкритикував його пошуки причепливий провокатор з прокуратури. – Мені треба таких, щоб зразу стало ясно – в десятку!..
– З такими я й сам розберусь!.. – повторив Микола Іванович. – Ти мені знайди того, якого я не бачу!.. Який міг запросто порізати кітель і позбавити мене сну!..
– Психопати на те й розраховують!.. Вивести з рівноваги… Викинути зі звичної колії… Вибити опору з-під ніг… Змусити хвилюватися…
– Я цьому психу роги обламаю! – хряснув зопалу золотим зубом по чубуку полковник Ковтун. – Маруді, що не поважає форму!.. Суб’єкту… нечесаному!..
– Ви думаєте, що це чоловік?.. Вам виклик кинув?.. – глянув на френч крізь збільшувальні лінзи Піонтковський. – Може, хтось із колег?.. Обділених кар’єрою?.. Чи покараних?..
– Тю!.. Ну не баба ж!.. – зиркнув на них, як нетямущих, ображений таким легковажним до нього ставленням Микола Іванович. – З начальником міліції захотіла тягатись…
– Тут ворожка надвоє ворожила, – взявся за старе уїдливий Нагорняк. – Бувають такі тітки, яким усе мало й мало… Ненаситні. І не тільки в любові… Там пазурі простягаються далеко далі!.. Самі ж не раз хвалились походеньками!.. Грандіозними… Молодецькими… Тепер настав час платити…
– Чого в компанії не скажеш, – сховав погляд у побатованому кітелі старий гуляка. – Я уже й за своєю косою… мерзну. Багато листя, до нього ще б – горіхів. А горіхи то вже й не родять!..
– Не прибідняйтеся!.. Двадцять один раз на турніку!..
