лікаря), Хорол, у Вишняки». (Принагідно зазначу, що в жодному з цих населених пунктів пам’ятника Т. Г. Шевченку немає, але в кожному з них є незмінний і всюдисущий Ленін!)
Отже, виявляється, що загадкові Дрекслери були лікарями і працювали лікарями в своєму рідному селі! Виходить, Кобзар відвідував моє село! Виявляється, більш як сто років тому, за «проклятого царату» в моєму селі вже були лікарі! Тоді як за мого життя у селі, себто за радянської влади – принаймні до 1954 року – там був лише фельдшерський пункт із фельдшеркою.
Відкриваю енциклопедичний довідник «Полтавщина», стор. 118, читаю: «З Веселого Подолу виїжджав (Шевченко. – В. Ч.) у розташовані поблизу села Вишняки, Платонівку, Заїчинці, а також Хорол, де описав історичні пам’ятники. Місцевість навколо Веселого Подолу описав в «Археологічних нотатках». Згадка про село (Заїчинці. – В. Ч.) є в повісті «Наймичка» і в «Щоденнику».
Згодом з літературних джерел мені вдалося дізнатися, що Дрекслер був за національністю німець. П. Зайцев у своїй відомій і вельми цінній праці «Життя Тараса Шевченка» на сторінці 141-й пише: «Він (Дрекслер. – В. Ч.) і його дружина дуже подобались Шевченкові й дали поетові багато матеріалу для початої 10 років пізніше повісті «Музыкант», де в особах лікаря Антона Кириловича і його дружини можна впізнати цих симпатичних Шевченкових приятелів».
…Бачу старовинні Ромни на Сулі, при впадінні у неї річки Ромен, ті прадавні Ромни, про які згадується ще в Лаврентіївському літопису під 1096 роком: місто-фортеця вже тоді захищала східні кордони Київської Русі від нападів половців.
Бачу, як сонячного дня хвилястою рівниною, де-де порізаною балками та ярами, котить ромоданівським шляхом панська карета веселоподільського поміщика і поета Аркадія Гавриловича Родзянка, у якій з її господарем їде в мої рідні краї Тарас Григорович Шевченко. Це було в липні 1845 року. Через кілька днів Кобзар відвідає й мої рідні Заїчинці. Але хто нині скаже, у яких архівах можна знайти відомості, де саме в селі стояла хата лікарів Дрекслерів, і чим вони пригощали свого дорогого гостя і чому саме його, вчорашнього кріпака, запросили до себе в гості Дрекслери? А напевне ж, любили поезію, знали його вірші, принаймні чули про нього раніше. І про що вони гомоніли і як провели час? Чи сподобалось Тарасові Григоровичу моє рідне село? Здається, Дрекслери засимпатизували поету, коли він передавав їм вітання: «Коли увидите Фанни Ивановну и Осипа Ивановича, то пожелайте им от меня того, чего они сами себе желают».
Якими тоді були Заїчинці – даних не збереглося. Відомо тільки, що через чотирнадцять років після того, як село відвідав Кобзар, себто у 1859 році, в Заїчинцях налічувалися 181 двір і 1157 жителів. Зазначу, що через 141 рік, у 1990 році, в Заїчинцях вже було тільки 723 жителі.
Планшетка прокурора, або «Kіно приїхало!.. Кіно!..»
Якщо вийти з мого села за міст через річку Хорол, то дорога спершу піщана, а далі – грудкувато-вибоїста, поміж хутором Чаплинці з одного боку і селом Бакумівкою з другого
