за нього, певна річ! – вигукнув священик і випростався на кріслі. – В тому-то й складність.
– Атож, страшенна загадка, – погодився доктор Гуд.
– Джеймс Тодгантер, – продовжував священик, – хороший чоловік, наскільки мені відомо, а відомо про нього небагато. Він невисокий, веселий, спритний, як мавпа, поголений, як актор, і ввічливий, як чичероне. Грошей у нього вистачає, але ніхто не знає, чим він займається. Пані Мак-Неб, жінка похмура, впевнена, що чимось жахливим, швидше за все – робить бомби. Мабуть, бомби ці дуже сумирні, бо бідолаха просто сидить годинами замкнений. Він каже, що це тимчасово, так треба, до весілля все з’ясується. Більше нічого і немає, але пані Мак-Неб твердо знає ще щось. Чи вам пояснювати, як швидко поростають легендами шляхи незвідані! Подейкують, що крізь двері чути два голоси, а коли двері відчинені – мешканець завжди один. Пліткують, що якийсь чоловік у циліндрі вийшов із туману, мало не з моря, тихо перетнув пляж і садочок і балакав із Тодгантером біля заднього вікна. Здається, бесіда обернулася сваркою – господар захряснув вікно, а гість розчинився в тумані. Сім’я в це вірить, але у пані Мак-Неб є й своя версія: той, «інший» (ким би він не був), виходить ночами зі скрині, яка вдень замкнена. Як бачите, за дверима приховані дива і чудовиська, гідні «Тисячі й однієї ночі». А маленький мешканець у пристойному піджаку точний і нешкідливий, як годинник. Він акуратно платить, не п’є, терплячий і лагідний з дітьми і може розважати їх без угаву, а головне – він полонив доньку, і вона готова хоч зараз вийти за нього заміж.
Люди, віддані важливій теорії, люблять застосовувати її й у дрібницях. Знаменитий науковець не без гордощів зійшов до простодушності священика. Сівши зручніше, він почав розсіяним тоном лектора:
– У будь-якому, навіть незначному випадку, слід враховувати закони природи. Та чи інша квітка може до зими і не зів’янути, але квіти в’януть. Та чи інша піщинка може встояти перед прибоєм, але прибій є. Для вченого історія – ланцюг міграцій, що змінюють одна одну. Людські потоки приходять, потім – зникають, як зникають восени мухи та птахи. Основа історії – раса. Вона породжує і віру, і суперечки, і закони. Один із кращих прикладів цього – дика, зникаюча раса, яку ми звемо кельтською. До неї належать ваші Мак-Неби. Кельти низькорослі, смагляві, ліниві та мрійливі. Вони легко приймають будь-яке марновірство – скажімо (вибачте, звісно), те, чого вчить ваша Церква. Чи треба дивуватися, якщо такі люди, заколисані шумом моря і звуками органа (даруйте!), пояснять фантастичним чином найзвичайнісінькі речі? Коло ваших турбот обмежене, і вам видно тільки цю конкретну господиню, перелякану вигадкою про два голоси і вихідця з моря. Діяч науки бачить цілий клан таких господинь – однакових, мов птахи однієї зграї. Він бачить, як тисячі бабусь у тисячах будинків вливають ложку кельтської гіркоти в чайне горнятко сусідки. Він бачить…
Тут за дверима знову пролунав голос, цього разу – нетерплячий. У коридорі зашуміла спідниця, хтось пробіг, і в кабінет увірвалася дівчина.
