йому завеликий! – нетерпляче крикнув Гуд. – Він не міг би носити його.
Священик з нескінченною лагідністю похитав головою.
– Я не кажу, що він його носить, – відповів він. – Я сказав, що це його капелюх. Невелика, але все ж різниця.
– Що за різниця? – перепитав кримінолог.
– Любий пане! – правив лагідно священик, вперше піддавшись нетерплячці. – Зайдіть у найближчу крамницю – і ви побачите, що капелюшник сам не носить свої капелюхи.
– Він на них заробляє, – заперечив Гуд. – А що витягує з капелюха Тодгантер?
– Кроликів, – відповів патер Браун.
– Що? – зойкнув доктор Гуд.
– Кроликів, стрічки, солодощі, рибок, серпантин, – швидко перелічив священик. – Як ви не збагнули, коли здогадалися про вузли? І зі шпагою те ж саме. Ви сказали, що на ньому немає рани. І правда – рана в ньому.
– Під сорочкою? – серйозно спитала господиня.
– Ні, в ньому самому, всередині, – відповів священик.
– І що ви хочете цим сказати?
– Пан Тодгантер вчиться, – м’яко пояснив Браун. – Він хоче стати фокусником, жонглером і черевомовцем.
Капелюх – для фокусів. На ньому немає волосся не тому, що його носив голомозий Ґласс, а тому, що його ніхто не носив. Склянки – для жонглювання. Тодгантер кидав їх і ловив, але ще не призвичаївся як слід і розбив одну об стелю. І шпагою він жонглював, а крім цього, навчався її ковтати. Ковтання шпаг – почесна і важка справа, але тут він також не призвичаївся і подряпав горло. Там – ранка, досить легка, а то б він був сумніший. Ще він навчався звільнятися від пут й якраз збирався вивільнитися, коли ми увірвалися. Карти, природно, для фокусів, а на підлогу вони впали, коли він вправлявся і кидав їх. Розумієте, він зберігає таємницю, фокусникам інакше не можна. Коли перехожий в циліндрі зазирнув у вікно, він його прогнав, а люди наговорили всіляких дурниць, і ми повірили, що його мучить чепуристий привид.
– А як же два голоси? – здивувалася Меґґі.
– Хіба ви ніколи не бачили черевомовця? – спитав священик. – Хіба ви не знаєте, що сам він балакає нормально, а відповідає тим тонким, скрипучим, дивним голосом, який ви чули?
Після тривалої мовчанки доктор Гуд уважно дивився на священика, дивно всміхаючись.
– Авжеж, ви розумні, – сказав він. – Краще й у книзі не напишеш. Тільки одного не пояснили: імені. Панна Мак-Неб ясно чула: «Пан Ґласс».
Священик по-дитячому захихотів.
– А, – сказав він, – це дурніше за все. Наш приятель кидав склянки і рахував, скільки спіймав, а скільки впало. Він казав: «Раз-два-три – повз склянку,[8] раз-два-три – повз склянку…»
Секунду стояла тиша, потім всі розреготалися. Тоді той, хто лежав у кутку, із задоволенням скинув мотузки, встав, вклонився і вийняв із кишені червоно-синю афішу, що повідомляла: Саладін, перший у світі фокусник, жонглер, черевомовець і стрибун, виступить із новою програмою в місті Скарборо в понеділок, о восьмій годині
Склянка англійською – glass.
