нещасні брати загинули, на мій погляд, тому, що користувалися невідповідною зброєю. У Філіпа завжди був при собі револьвер, і смерть його пояснили самогубством. Стівен вдавався до поліційної охорони, але боявся бути смішним і не став тягти полісмена на поміст, куди піднявся на одну мить. Обидва вони були скептиками: це реакція на той містицизм, якому віддався мій батечко в останні дні свого життя. Але я завжди знав, що вони не розуміли тата. Правда, вивчаючи цю царину, він врешті-решт потрапив під вплив чорної магії, але брати помилилися у виборі протиотрути. Протиотрута проти чорної магії – не грубий матеріалізм, не суєтна мудрість, а біла магія.
– Річ лиш у тім, – зауважив слуга Божий, – що ви розумієте під білою магією.
– Магію срібла, – пояснив таємничо пошепки його співрозмовник, і, помовчавши, додав: – Знаєте, що я так називаю? Одну хвилинку…
Він відчинив двері з червоним склом і вийшов. Будинок був не такий великий, як припускав патер Браун: двері вели не у внутрішні кімнати, а в коридор, наприкінці якого видно було інші двері, що виходили в сад. По один бік коридора були ще одні двері. «Мабуть, у спальню господаря, – подумав священик, – звідти він і вискочив у халаті». Далі по цей бік коридора не було нічого, крім звичайного вішака, на якому, як на будь-якому вішаку, висіли безладно старі капелюхи, плащі й інший одяг.
Зате біля протилежної стіни стояв креденс з темного дуба, інкрустований старим сріблом, а над ним була розвішана старовинна зброя. Біля цього креденса і зупинився Арнольд Елмер, споглядаючи на довгий старомодний пістолет із дулом у вигляді дзвіночка.
Двері наприкінці коридора були трохи прочинені, в щілину пробивалася смуга світла. Патер Браун завжди безпомилковим чуттям вгадував, що відбувається в природі. Він одразу ж второпав, чому така напрочуд яскрава ця смуга – сталося те, що священик передбачав, коли підходив до будинку. Він пробіг повз здивованого господаря і відчинив двері. Блискуча білизна засліпила його. Всі схили пагорба затремтіли тією блідістю, в якій було щось і старовинне, і невинне.
– Ось вам і біла магія! – весело вигукнув патер Браун. А повернувшись у хол, прошепотів: – Та й магія срібла…
Справді, біле сяйво запалювало відблисками срібло і стару сталь потьмянілої зброї, оточувало срібно-сяйливим ореолом скуйовджену голову замисленого Елмера. Обличчя його залишалося в тіні, в руці він тримав пістолет заморського вигляду.
– Знаєте, чому я вибрав цей старовинний мушкет? – спитав він. – Тому, що його можна заряджати ось такою кулею!
Він вийняв із шухляди креденса маленьку ложку й із зусиллям відламав крихітну фігурку апостола.
– Повернімося в кімнату, – додав він.
– Траплялося вам читати щось про смерть Данді? – спитав він, коли вони знову сіли. – Пам’ятаєте, як Ґрем Клівергаузький переслідував пресвітеріанців у Шотландії і скакав на чорному коні, з яким не були страшні ніякі провалля?[9] Його могла вбити лише срібна куля, бо він продав душу
Описуються події роману Вальтера Скотта «Пуритани».
