style="font-size:15px;"> – Аякже, в дещо я вірю, – погодився патер Браун. – Саме тому не вірю в інше.
Елмер нагнувся вперед і став вдивлятися в нього напружено, як гіпнотизер.
– Ви вірите в них! – торочив він. – Ви вірите в усе. Всі ми в усе віримо, навіть коли заперечуємо. Заперечуючи віримо. Хіба ви в глибині душі не відчуваєте, які суперечності тут відбуваються, що є якийсь світ, який обіймає все. Душа кочує із зірки на зірку, – все повторюється. Може, Стрейк і я боролися один із одним в іншому житті, в іншому вигляді – звір зі звіром, птах із птахом. Можливо, ми будемо боротися вічно. Якщо ми шукаємо один одного, якщо ми потрібні один одному, наша вічна ненависть – та ж любов. Добро і зло чергуються в круговерті, вони – єдині. Чи не усвідомлюєте ви в глибині душі, чи не вірите, що, крім усіх ваших вір, є лише одна реальність, і ми – її тіні? Все на світі – межі одного і того ж, єдиної серцевини, де люди розчиняються в Людині, і Людина – в Бозі?
– Ні, – відрубав патер Браун.
Зовні спускалися сутінки, був час, коли на небі, обтяжені сніговими хмарами, вони темніші, ніж на землі. Через вікно з напівзаштореною фіранкою патер Браун слабко розрізняв під колонами портика, біля головного входу, неясний силует. Кинувши погляд на засклені двері, в які він увійшов, священик побачив за ними дві нерухомі постаті.
Внутрішні, з червоним склом, були прочинені, а за ними, в коридорі, виднілися довгі тіні – сірі карикатури на людей, що переломлюються на підлозі. Доктор Бойн послухався його поради. Будинок був оточений.
– Навіщо заперечувати? – наполягав господар, як і раніше не спускаючи з нього гіпнотичного погляду. – Ви на власні очі бачили один із епізодів вічної драми. Ви бачили, як Джон Стрейк погрожував знищити Арнольда Елмера чорною магією. Ви бачили, як Арнольд Елмер за допомогою білої магії розправився з Джоном Стрейком. Ви бачите перед собою живого Арнольда Елмера. Він розмовляє з вами – і ви не вірите?
– Атож, не вірю, – твердо сказав патер Браун і піднявся з місця як відвідувач, котрий зібрався йти.
– Чому? – спитав господар.
Священик ледь підвищив голос, але його слова дзвоном відлунили у всіх закутках кімнати:
– Тому, що ви не Арнольд Елмер, – сказав він. – Я знаю, хто ви такий. Вас звати Джон Стрейк, і ви вбили останнього з братів – того, хто лежить там, на снігу.
Стрейк, мабуть, прикликав на допомогу всю свою силу волі, востаннє намагаючись підпорядкувати собі супротивника. Навіть зіниці його стягнуло білими кільцями. Потім він раптом кинувся убік. Але в цю ж мить позаду нього розчахнулися двері, і дебелий детектив у цивільному спокійно опустив руку йому на плече. В іншій, опущеній руці, він тримав револьвер. Злочинець обвів блукливим поглядом тиху кімнату і побачив у кожному кутку по особі в цивільному.
Патер Браун того вечора довго спілкувався з лікарем про трагедію сім’ї Елмерів. До цього часу будь-які сумніви вже розсіялися: особа Джона Стрейка була встановлена, і він зізнався
