Мабуть, справа тут у багатстві і титулі?
– Атож, – сухувато відповів патер Браун. – Сестра моя дуже цінує розсудливий і пристойний шлюб.
Пісня летючої риби
Усі думки пана Переґрина Смарта, як мухи, крутилися навколо одного улюбленого надбання й одного улюбленого жарту. Це був невинний жарт – просто він усіх питав, чи бачили вони його золотих рибок. Жарт цей був ще й дуже дорогий, але пан Смарт потай тішився ним, цілком імовірно, навіть більше, ніж самим скарбом. Заговоривши з кимось, хто жив по сусідству, в нових будинках, що оточили стару сільську галявину, він не зволікаючи підводив розмову до предмету свого обожнювання.
Доктор Бердок був перспективним молодим біологом, із вольовим підборіддям і зачесаним на німецький лад чорним волоссям. І пан Смарт зробив перехід без зусиль: «Ось ви цікавитеся природознавством, а моїх золотих рибок не бачили?». Науковцю, переконаному прихильнику еволюції, вся природа уявлялася єдиною, але все ж на перший погляд зв’язок був далеченьким, оскільки цей фахівець був цілком поглинений походженням жирафи.
Патер Браун був священиком католицької церкви в сусідньому містечку. В бесіді з ним думками пана Смарта стрімко пробіг ланцюг логічних ланок: католицизм – Рим – апостол Петро – рибалка – золоті рибки. З паном Аймлаком Смітом, керуючим банку – субтильним і блідим чоловіком, чепуристим в одязі, хоча і скромним у поводженні – він різким ривком повернув розмову до золотого стандарту, від якого до золотих рибок залишався вже лиш крок. Віконт Івон де Лара (за титулом – француз, а за походженням швидше росіянин, якщо не татарин) був блискучий мандрівник, дослідник Сходу. Тому ерудований і кмітливий пан Смарт, висловивши пильний інтерес до Ґанґу й Індійського океану, невимушено перейшов до запитання про те, чи мешкають у тамтешніх водах золоті рибки. У пана Гаррі Гартоппа, дуже заможного, але дуже сором’язливого та мовчазного чоловіка, котрий тільки-но приїхав із Лондона, він витягнув урешті-решт визнання, що риболовля його не цікавить, і тоді додав: «До речі про риболовлі, а моїх рибок ви вже бачили?»
Золоті рибки були примітні тим, що їх зробили із золота. Цю ексцентричну, але дорогу дрібничку виготовили колись за примхою котрогось східного принца, і пан Смарт підчепив її чи то на розпродажу, чи в антикварній крамничці, які регулярно відвідував, прагнучи оснастити свій будинок якнайрідкіснішим непотребом. Кроків за десять здавалося, що це – чаша доволі незвичайних розмірів, в якій плавають також незвичайних розмірів живі золоті рибки. Поблизу, однак, вона виявлялася величезною дутою кулею чудового венеційського скла. По тонкому цьому склу була накладена легка райдужна пелена, і під нею, серед різнокольорових тіней, висіли неприродно великі рибини зі золота, з великими рубінами замість очей.
Увесь цей виріб, без сумніву, був дуже дорогим, особливо якщо врахувати безумство, в яке впадають колекціонери. Навіть новий секретар пана Смарта Френсіс Бойл, хоча й був ірландцем, до того ж не наділеним особливою обачністю, і той
