на нього зневажливо крізь ґрати, коли раптом побачив, що хоча і він, і ворота начебто залишилися на колишніх місцях, але сам він опинився на вулиці і дивиться на подвір’я, де безпечно посміхається той самий халамидник, котрий також не зробив навіть одного кроку. Потім той повернувся до будівлі штабу. Тоді вартовий опам’ятався і крикнув солдатам у дворі, щоб вони схопили шпигуна. «Гаразд, ти все одно не вийдеш назовні», – мстиво сказав він. Та халамидник відгукнувся дзвінким голосом: «Подивимося, що всередині, а що – зовні». І солдат побачив, що від вулиці його знову відокремлює пруття воріт, а усміхнений тубілець, цілий і неушкоджений, опинився на вулиці і тримає в руці папірець.
Пан Аймлак Сміт, керуючий банком, котрий весь час слухав, схиливши голову і дивлячись на килим, тут озвався вперше:
– А що сталося з документом? – спитав він.
– Бездоганний професійний інстинкт, – з іронічною люб’язністю зауважив оповідач. – Авжеж, це справді був важливий фінансовий документ. Наслідки мали міжнародний резонанс.
– Залишається сподіватися, що такі події трапляються нечасто, – похмуро промовив молодий Гартопп.
– Мене цікавить не політичний бік справи, – безтурботно продовжував віконт, – а філософський. З цього прикладу видно, як навчена людина може обійти час і простір, і, маніпулюючи, так би мовити, їхніми важелями, повернути весь світ. Але вам, друзі, важко повірити в духовні сили, які можуть бути сильнішими за матеріальні.
– Що ж, – жваво сказав старий Смарт, – я, звісно, не авторитет по частині духовних сил. А ось що скажете ви, патере Браун?
– Мене вражає, – відповів той, – що всі надприродні діяння, про які ми чули, відбувалися заради крадіжки. А крадуть духовними засобами чи матеріальними – це, мені здається, однаково.
– Патер Браун людина проста, – посміхнувся Сміт.
– Нехай і так, прості люди мені близькі, – сказав Браун. – Вони знають свою слушність, навіть якщо не можуть її довести.
– Вже дуже це дивно для мене, – невигадливо зізнався Гартопп.
– Може б, – з посмішкою сказав маленький священик, – вам більше підійшло б висловлюватися без слів, як пропонує віконт. Він підчепив би вас безсловесною колючістю, а ви відповіли б йому беззвучним вибухом обурення.
– Не варто забувати про музику, – сонно пробурмотів віконт, – іноді вона діє краще за слова.
– Мабуть, це мені було б зрозуміліше, – тихо відповів молодик.
Бойл стежив за розмовою з уважною цікавістю, тому що її учасники трималися якось особливо і навіть незбагненно. Флюгер бесіди ліниво хитнувся в бік музики і всі погляди звернулися на Аймлака Сміта – він був непоганим музикантом-аматором. Тоді молодий секретар згадав раптом про свої службові обов’язки та вказав господареві на головного службовця, котрий терпляче чекав із паперами в руці.
– Ох, та не морочте з ними голову, Джеймсоне! –
