її пальця і побачив горобця, що кидався під стелею автобуса.
17
Редактор зустрів Віктора так радо, ніби рік не бачив. Кава, коньяк і сто доларів у довгому елегантному конверті – справжня атрибутика свята.
– Ну от, – сказав Ігор Львович, піднімаючи чарку з коньяком. – Початок є. Будемо сподіватися, що інші «хрестики» теж не забаряться.
– А як він помер? – запитав Віктор.
– Випав з вікна шостого поверху. Начебто, мив скло, тільки чомусь не у себе вдома. До того ж – уночі.
Вони цокнулись і випили.
– Знаєш, – продовжував свої одвертя головний. – Мені вже дзвонили кілька колег з інших газет. Заздрять, паскудники! Кажуть, я винайшов новий жанр! – Головний самовдоволено посміхнувся. – Це, звичайно, твоя заслуга! Але ти в нас засекречений, тому все гарне і погане я братиму на себе! Добре?
Віктор кивнув, але подумки засмутився, бо не можна було з’явитися у світлі прожекторів нехай хоч і журналістської, але все-таки слави. Очевидно, головний зауважив щось у погляді Віктора.
– Не хвилюйся, колись усі дізнаються справжнє ім’я автора, якщо ти захочеш… А поки для тебе ж краще бути нікому невідомою «Групою Товаришів». За кілька днів ти зрозумієш чому. До речі, не забувай, що треба використовувати всі підкреслені факти з тих досьє, що ти береш у Федора. Я ж не обрізаю твої філософські міркування, котрі, щиро кажучи, ніякого відношення до небіжчиків не мають…
Віктор кивнув. Пригубив каву і гіркуватий смак нагадав раптом про готельний бар у Харкові. Згадався ранок, коли безладна стрілянина зарано його розбудила.
– Ігоре, – мовив Віктор, – а що тоді сталося в Харкові?
Головний налив у чарки коньяку, зітхнув, підвів на Віктора загальмований, немов зупинений погляд.
– «І боєц молодой вдруг понік головой, – тихо заспівав він. – Комсомольськоє сєрдце пробіто…» Газета зазнала втрат… Це вже сьомий з наших. Незабаром можна буде зал слави відкривати… Але тобі це ні до чого! Менше знаєш – довше живеш!.. – проговорив головний, потім подивився в очі Вікторові і вже зовсім іншим, якимось утомленим голосом додав. – І це тебе вже не стосується. Ти знаєш більше за інших… Гаразд…
Віктор уже пошкодував про свою цікавість: вся атмосфера маленького свята «тет-а-тет» випарувалася.
18
Листопад під кінець переметнувся від глибокої осені до такої ж зими. Діти гралися в сніжки. Колюче морозне повітря залазило за комір. Машини по дорогах їздили повільно, немов боялися одна одну, і самі дороги стали набагато вужчі. Усе під впливом холоду зменшувалося, вкорочувалося, зіщулювалося. І лише кучугури снігу на узбіччі росли завдяки працьовитості і широким лопатам двірників.
Віктор, поставивши крапку в другому з замовлених Мишком-непінгвіном «хрестиків», глянув у вікно. Не було ніякого бажання, та й потреби виходити сьогодні на вулицю.
Аби порушити тишу квартири, Віктор
