й підготуйся, бо я збираюсь цілу ніч воювати з тобою що є сил і від душі.
11. Досхочу наговорившись, ми розійшлися. Ополудні Біррена прислала мені в гостинець жирненьке порося, п’ять курочок і жбан чудового старого вина. Покликав я тоді Фотіду й кажу: – Поглянь, непроханий прийшов до нас, Вакх,[43] спонукач і зброєносець Венери. Ще сьогодні ми видудлимо все це вино, щоб воно забрало в нас соромливу стриманість і розпалило нашу пристрасть. Це – єдина живність, потрібна на кораблі Венери; під час безсонної ночі в лампі не повинно забракнути олії, а в келиху – вина. Решту дня я присвятив лазні й підкріпунку, бо на запрошення добряги Мілона взяв участь у скромній вечері, під час якої, пам’ятаючи перестороги Біррени, з острахом відвертав зір від обличчя його жінки, немов від Авернського озера.[44] Зате весь час не спускав очей з Фотіди, яка прислуговувала нам, і це підтримувало мене на дусі. Враз Памфіла з очима, прикипілими до лампи, врочисто проказала: – Ну і злива ж буде завтра! – Коли чоловік запитав, звідки в неї такі відомості, жінка відповіла, що це лампа їй провіщає.[45] Мілон зареготав на таке пояснення і мовив: – Ой, ой! У цій лампі сидить неабияка Сівілла,[46] яка з висоти свічника спостерігає за всіма небесними явищами, навіть за сонцем.
12. Тут я зауважив: – Існує безліч прикладів такого віщування, і в цьому немає нічого дивного. Цей вогник, хоч і малесенький і запалений людськими руками, але пам’ятає про великий небесний вогонь, немов про свого батька. Через те він у божественному провидінні знає, що той великий вогонь задумує вчинити на висотах ефіру, і сам здатний нам провіщати.[47] Ось зараз у нас, у Корінфі, перебуває проїздом якийсь халдейський ворожбит,[48] який дивує тутешніх жителів неймовірним хистом: за добрі гроші будь-кому провістить його долю. Він може точно сказати, в який день краще всього одружитися, в який день закласти міцні підвалини будинку, який день корисний для купця, який зручний для мореплавства, який – для сухопутної подорожі. Також мені на запитання, як закінчиться моя подорож, намолов силу-силенну найрізноманітніших дивин. Так, він пообіцяв мені славу гучну, запевнив, що я стану героєм дивовижних пригод, про які розповідатимуть книги.
13. З усмішкою сприйняв мої слова Мілон і запитав, як виглядав той ворожбит і як звати його. – Високий на зріст, – кажу, – і смуглявий; а звати його Діофан.[49] – Той самий! – вигукнув Мілон. – Ніхто інший! Знай, він і тут, у нашому місті, заробляв нечувано, мало того, доробився чималого маєтку, але, бідолаха, якимсь чином скотився на саме дно злиднів чи то пак нікчемності. Було це так. Одного прекрасного дня, коли він у тісному колі городян ворожив, з чим хто звернеться, підійшов до нього один купець, на ім’я Кердон,[50] і попросив прикинути, якого дня йому найкраще було б вирушить в ділову подорож. Той назвав день, і Кердон витягнув гаманець,
Ворожіння по полум’ю (піромантія) було досить розповсюджене в античні часи (Вергілій, «Георгіки», І, 392. Пліній, «Природознавча історія», кн. 18, розділ 357).
Стислий виклад стоїчного вчення про «творчий вогонь» – першооснову всього буття.
