збираєтеся мене вбити? – слова зриваються з моїх вуст, перш ніж я встигаю їх осмислити, і чийсь пістолет знову б’є мене ззаду. Я з хрипом падаю, розпластуючись на брудній підлозі.
– Це було необов’язково, Роланде, – у Варнеровому голосі бринить досада. – Напевно, я й сам думав би про це на її місці.
Пауза.
– Джульєтто?
Мені якось вдається підвести голову.
– У мене є для тебе пропозиція.
Дев’ять
Я не певна, чи правильно розчула.
– У тебе є дещо, що мені потрібне, – Варнер досі дивиться на мене.
– Не розумію, – відповідаю йому.
Він глибоко зітхає і підводиться, щоб перейти кімнату. Адама ще не відпущено.
– Ти – щось на кшталт мого проекту-плеканця, – Варнер усміхається сам до себе. – Я так довго вивчав записи (матеріали?) про тебе.
Я ледве витримую Варнерову помпезність, самозакоханість.
Хочеться стерти цю усмішечку з його обличчя.
Варнер зупиняється.
– Я хочу взяти тебе у свою команду.
– Що? – обірваний шепіт здивування.
– Тепер війна, – трохи нетерпляче продовжує він. – Можливо, ти зможеш зібрати всі шматки пазла воєдино.
– Я не…
– Я знаю твою таємницю, Джульєтто. Я знаю, чому ти тут. Усе твоє життя задокументоване в лікарняних записах, скаргах владі, безладних позовах, публічних вимогах тебе ізолювати.
Його пауза дає мені досить часу, щоб придушити кашель жаху, що стискає моє горло.
– Я вже давно думав про це, але хотів переконатися, що ти справді не божевільна. Ізоляція була не найкращим індикатором, і ти добре себе показала.
Він удостоює мене усмішки, і, напевно, я маю бути вдячна за його похвалу.
– Я послав до тебе Адама як останню пересторогу. Хотів переконатися, що ти не агресивна й здатна до взаємодії та комунікації з людьми. І мушу сказати, я дуже задоволений результатом.
Хтось здирає з мене шкіру.
– Адам, здається, надто гарно зіграв свою роль. Він хороший солдат. Навіть один із найкращих.
Варнер дивиться на Адама перед тим, як усміхнутися мені.
– Але не хвилюйся, він не знає, на що ти здатна. Принаймні поки що.
У мені шкребеться паніка, я ковтаю мýку, я благаю себе не дивитися в його бік, але не можу втриматися
– Я не такий жорстокий, як ти гадаєш, – продовжує Варнер, музикально розтягуючи слова. – Якщо тобі так до вподоби його компанія, я можу це влаштувати, – він робить жест між собою, мною та Адамом, – постійним призначенням.
– Ні, – видихаю я.
Варнер кривить вуста в байдужій посмішці.
– Добре, хай буде так. Але обережно, красуне. Якщо
