правосильності в усіх відношеннях.
Коли б я навіть дуже хотів, я не знаходжу жодного приводу, ані титли для полеміки супроти такого кредо. Кажуть, СКВУ і наша Координаційна Рада якимось чином можуть змагатися за першість, за вплив, ще за щось. Я не уявляю, що ми могли б не поділити, та й узагалі – що ділити? Кажуть, СКВУ заохочує українську діаспору в державах СНД нав’язувати з ним тісні контакти і навіть записуватися до нього. Та дай Боже здоров’я і сил панові Шимкові і його побратимам в СКВУ ширше розпросторювати свій вплив ще й на східну діаспору. Кому це може зашкодити? Тільки не українству. Вважаю, що слід лише подякувати СКВУ за те, що в його діяльності з’явиться і такий напрямок. Якщо внаслідок цього глибока мерзлота денаціоналізації і русифікації українців від Москви до Далекого Сходу почне швидше танути, це стане ще однією славною позначкою у клейнодах СКВУ.
Але не варто забувати всім і вся, що центром українства був і є Київ.
Наша Координаційна Рада за своєю природою не може ставитися нетолерантно, без належної поваги і уваги до жодної, наголошую – до будь-якої організації діаспори. Навіть не лише з моральних, а й суто прагматичних міркувань. Особливо Західна діаспора, на мій погляд, демонструє всім нам у науку таку структуралізацію громадської спільноти, яка виникає не з чиїхось примх і забаганок, а з питомих потреб людей, і тому робить цю спільноту життєздатною. Мережа організацій діаспори не касує суперечностей і протиріч – політичних, людських, яких завгодно. І, можливо, саме тому і скріплює пружно, міцно і гнучко, різні осередки різних людей різної долі і умовин життя у їхній вищій єдності – кровній, національній на землях інших націй.
Я зовсім не хочу сказати, що Координаційна Рада має стати геть дальтонічною і не помічати всіх політичних кольорів українства, ігнорувати їх чи не вирізняти. Це було б утопією, ілюзією. Скажу інше: коли щось і здатне пригашувати взаємні пристрасті людей однієї крові, то, на мій погляд, лише одне: спільна праця, спільний клопіт, імператив виживання в конкуренції з іншими спільнотами.
Ось що мається на увазі, коли ми кажемо, що засадничим напрямком і засобом діяльності УВКР та її Управи хочемо визначити роботу на досягнення прикінцевого, дуже конкретного і всім видимого результату. Мається на увазі уміння точно вибрати, визначити окремі цільові програми, виявити, хто має інтерес до того, аби за них узятися і довести до пуття. Немає жодної сфери життя, у якій, коли ми всі погодимося, що можемо і хочемо до чогось докласти сил, організувати «толоку», то Координаційна Рада відмовилася б шукати оптимальне рішення і спосіб дії. Не може бути жодної організації і окремої особи, з якими, коли б вони побачили свій приватний інтерес у спільній справі, Координаційна Рада не шукала би співпраці.
Я не претендую на вичерпний, усебічний виклад і обґрунтування завдань і способів дії нашої інституції. На те ми Рада, щоб радитися. Одне, проти чого повстає все моє єство,
