навпростець:Мул варт ченця, а мула варт чернець,
Нехай іде до лиха цей вояка,
А Жанна – неабияка присмака
Для нашого знавецького стола.
Ціна за неї всяка – замала».
Огидою та пострахом чернечі
Незайманицю виповнили речі,
Чеснота-бо і дум високих стрій
Були дорожчі за рятунок їй.
Душі її небесне поривання
Бороло все, ба навіть і кохання.
Гарячі сльози по щоках біжать,
Від сорому нещасна червоніє
І очі в марній закрива надії:
Не бачити й небаченою стать!
А в Дюнуа тяжкі думки горять.
«Як! – дума він: – Розстрига і ледащо
Цю квітку Франції зірве найкращу,
Яку так пильно, ревно я беріг,
Про землю дбавши прадідів моїх!»
Масні ченцеві речі спокусили
Потвору злу, що прагнула забав;
Гермафродит, удавши усміх милий,
Ченцеві любострасному сказав:
«Що ж, згоден я! Готуйте ваші сили
Ви, отче, з мулом для солодких справ.
Французів цих – беріть, коли схотіли!»
Жезл Якова товстий мав Грібурдон12
І персня, й ключ, которі Соломон
Зоставив нам, і чарівну тростину,
Що нею слугувався фараон,
І ту мітлу, на світі цім єдину,
Якою відьма, лиса, мов коліно,
Злетіла, як покликав цар-пастух,
Щоб викликати Самуїлів дух.
Був наш чернець у чаклуванні зух:
От коло він накреслив за хвилину,
Сипнув землею на свою тварину
I кілька слів магічних проказав,
Що Зороастр колись їх уживав13.
На ті слова з диявольської мови —
О дивина! Чудуйтеся, панове! —
Наш добрий мул зіп’явсь на дві нозі,
А далі (все робилось по черзі)
I голова круглішою зробилась,
І шапочка на голові вродилась.
Отак колись за гордість пишний цар14
На бугая повернений був богом,
Сім літ не їв окрім трави нічого,
А як людина знову стала з нього, —
Збагнув Господь марноту всіх покар.
З височини небесного склепіння
Денис дивився, повен співтерпіння,
На Жанну д’Арк у муках та в сльозах.
Злетів на землю сам би він, як птах,
Та ба! Це не було в його руках.
Зчинив великий шум у небесах
Мандрівкою своєю небожитель.
Святий Георгій, Англії святитель15,
Обурювався вельми, що Денис
Без дозволу злетіти смів униз
I брав там участь у воєнній бурі.
Святі перекорятись почали
І під кінець на лайку перейшли.
В англійського святого у натурі
Є завжди риси грубі та понурі,
I хоч живе в Господнім він раю,
Отчизну скрізь нагадує свою.
Так дехто, і потрапивши в палати,
Манер не може простих подолати.
Тут час мені, читачу, відпочить:
Ще довга путь, і можна притомиться.
Дух одведу, щоб вірно повістить,
Що
