Повість про Ґендзі. Книга 1. Мурасакі Сікібу

Чтение книги онлайн.

Читать онлайн книгу Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу страница 11

Повість про Ґендзі. Книга 1 - Мурасакі Сікібу Бібліотека світової літератури

Скачать книгу

любити її, щоб і після смерті вона тривожила людські душі!» Щоразу, коли Імператор бачив старшого сина, з любов’ю згадував про молодшого і посилав довірену прислугу або годувальницю, щоб дізнатись, як йому живеться в домі матері покійної.

      Якось надвечір, коли раптово повіяв пронизливий холодний вітер, а Імператора сильніше, ніж завжди, обсідали спогади про покійну й молодшого сина, він послав туди придворну Юґеї-но мьобу.[13] Пославши її того чарівного місячного вечора з листом, Його Величність знову поринув у роздуми про кохану. Немов бачив її постать й обличчя перед собою – як такими вечорами, коли викликав розважати музикою, а вона своєю надзвичайно майстерною грою і невимушеними словами проймала душу сильніше за будь-кого, – але менш виразно, ніж «у пітьмі нічній».[14]

      Як тільки пані Юґеї-но мьобу заїхала у двір, перед її очима постала зворушливо-сумна картина. Хоча мати була вдовою, але заради дочки сяк-так доглядала садибу, а от тепер, коли поринула в морок відчаю, увесь сад потонув у високих густих заростях трави, розбурханих осіннім вітром, крізь які пробивалося тільки місячне сяйво. Зустрівши гостю перед південним ґанком, мати спочатку не могла нічого сказати.

      «Прикро, що я досі живу на цьому світі, а ще дуже соромно через те, що такій високій, як ви, особі доводиться продиратися крізь полинові зарості», – сказала вона нарешті й, не в змозі стримати почуттів, заплакала.

      «Пані Найсі-но суке[15] доповіла Його Величності, що їй було страшно жаль вас, аж серце розривалося, коли вона сюди приїжджала, та й мені, не такій витонченій, як вона, особі, тяжко таке витримати, – сказала гостя і, зробивши паузу, передала такі слова Імператора: «Спочатку мені здавалося, що все це – сон, та коли я поволі заспокоївся, то зрозумів, що пробудження не буде, й мені стало ще тяжче, бо навіть нема з ким порадитися, що ж тепер робити. То чи не могли б ви потай прибути в палац?… Я дуже переймаюся долею сина, якому доводиться жити в атмосфері сліз і плачу. Якнайшвидше приїжджайте!..» – Його Величність не міг договорити й розплакався, тож я, щоб не бути свідком його слабкодухості, якої він, напевне, соромився, не дослухала його слів до кінця й поїхала», – й гостя передала матері листа від Імператора.

      «Я осліпла від сліз, але такі милостиві слова Його Величності для мене – як світло в темряві», – сказала мати й узялася читати листа.

      «Я сподівався, що з часом мій смуток розвіється, та минали дні й місяці, а горе ставало ще нестерпнішим. Все частіше думаю про малого сина і жалкую, що не можу виховувати його удвох з Вами. Тож прошу Вас, приїжджайте разом з ним до мене заради пам’яті про Вашу дочку», – щиро написав Імператор і додав такий вірш:

      «Як чую шум вітру,

      Що краплі роси розкидає

      По долині Міяґі,

      Лину думками

      До кущика хаґі[16]».

      Однак дочитати його мати не змогла.

      «Тепер, коли я збагнула, що

Скачать книгу


<p>13</p>

Виконавиця доручень імператора (мьобу), в якої батько, чоловік або старший брат був охоронцем воріт Імператорського двору, озброєний луком і стрілами в сагайдаку (юґеї).

<p>14</p>

Цитата з вірша: «В пітьмі нічній / Побачення з тобою / Не більш реальним видалось мені, / Аніж ті сни, / В яких до тебе лину!» (див. «Збірку старих і нових японських пісень», 647, у перекладі Івана Бондаренка; тут і далі вірші з цієї збірки подаються в його перекладі, крім кількох випадків, позначених посиланням на оригінальну назву антології «Кокінвакасю», – прим. перекладача).

<p>15</p>

Друга за старшинством придворна (після найсі-но камі – розпорядниці) з жіночої прислуги імператора.

<p>16</p>

Хаґі – леспедеца двоколірна, кущова рослина, яка восени розпускає рожево-бузковий цвіт; долина Міяґі поблизу м. Сендай славилася її заростями. Згадуючи про кущик хаґі, Імператор має на увазі малого сина. Роса – метафора сліз – у долині Міяґі («мія» – «палац») символізує смуток в Імператорському палаці.