цієї прекрасної місячної ночі влаштувала музичні розваги. Таке зухвальство його страшно дратувало. Середня знать і придворні пані, знаючи про його горе, також обурювалися. А вона, завжди вирізняючись самолюбним і непокірним норовом, поводилася так, ніби нічого й не сталося. А тим часом місяць зайшов.
«Якщо й над хмарами
Від сліз тьмяніє
Осінній місяць,
То невже є світло
Унизу, в оселі серед бур’яну?»
Імператор згадував про оселю покійної до пізньої ночі, аж «поки не погас ґніт самотньої лампи».[24] Напевне, була варта Бика,[25] бо він почув, що Ліва Імператорська охорона оголосила про зміну вартових. Не приваблюючи до себе допитливих поглядів, подався до спочивальні, оточеної навколо ширмами, але ніяк не міг заснути. А як уранці прокинувся, то з приємністю згадав, як колись, за життя коханої, просипав з нею всю ніч і, не помітивши, що настав ранок, занедбував уранішні державні справи. До сніданку лише торкнувся для годиться, а під час обіду своєю байдужістю до їжі викликав у слуг співчуття до його глибоких душевних ран. «Просто лихо! – бідкалися придворні, зітхаючи. – Мабуть, в усьому винна обітниця, зроблена у попередньому житті. Просто лихо, що Його Величність у ставленні до Кіріцубо не зважав на людський осуд і докір, ба навіть втратив розсуд, а тепер, після її смерті, навіть занехаяв державні справи», – і пошепки натякали на поганий приклад якогось заморського володаря.
Минали дні й місяці, й от нарешті юний принц вернувся до палацу. Він виріс таким вродливим, що здавався людиною з іншого світу, й мимоволі викликав в Імператора страх.[26] Наступної весни, коли настав час призначити принца-спадкоємця, Імператор у душі хотів обійти старшого сина на користь молодшого, та оскільки той не мав за собою впливового покровителя з материного боку, а придворні загалом, напевне, не схвалили б порушення порядку успадкування трону, то йому довелось мовчки примиритися, щоб не нашкодити останньому. «Навряд чи Його Величність пішов би так далеко, – перешіптувалися придворні, – навіть якщо настільки сильно любить молодшого сина». Нарешті ньоґо Кокіден заспокоїлася.
Що ж стосується матері покійної наложниці, то вона поринула в невтішну тугу, повсякчас прагнула з’єднатися з дочкою на тому світі й, мабуть, через це, на превеликий жаль Імператора, врешті померла. Юному принцу сповнилося шість років, і він, уже добре розуміючи ціну втрати, гірко плакав. Останнім часом бабуся, яка дбайливо його вирощувала не один рік і місяць, раз у раз казала, як їй тяжко з ним розлучатися.
Відтоді юний принц став жити лише в палаці. Коли йому сповнилося сім років, його вперше, на церемонії, прилучили до читання ієрогліфічних текстів, і він показав такі високі, невідомі у світі, розумові здібності, що Імператор дивився на нього з деяким острахом.
«Тепер, гадаю, вже ніхто не зможе ненавидіти його. Хоча б тому, що в нього немає матері, вони мали б його любити», – казав Імператор і всюди, навіть у покої ньоґо Кокіден, за ширми, водив його із собою. І суворий воїн, і лютий
Слова з поеми «Вічний смуток».
Від 1-ї до 3-ї години ночі; варта – одна з дванадцяти одиниць часу, використовувана при зміні вартових.
Існувало повір’я, що вродливу людину нечиста сила забирає зі світу молодою.
