розійшлася сама собою, і хоча Імператор зберігав його при собі, Правий міністр, дід принца-спадкоємця, разом із ріднею занепокоївся: «Власне, що це могло б означати?»
Щиро дбаючи про долю свого молодшого сина, вже раніше Імператор звертався до послуг вітчизняних ворожбитів і тому досі не надав йому навіть звання принца крові – міко. Але тепер, переконавшись, що корейський віщун справді з великим розумом, вирішив: «Не годиться пускати його по хвилях життя принцом без рангу, який не має впливового покровителя з материного боку. Оскільки й моє правління недовговічне, то краще, щоб він залишився простим підданим, що візьме на себе турботу про державне правління і тим самим забезпечить собі надійне майбуття», – і заради цього спонукав його якомога наполегливіше вивчати різноманітні науки й мистецтва. Жаль було залишати такого обдарованого юнака звичайним підданим, але визнання його принцом крові викликало б підозру серед придворних, а тому, порадившись з астрологами, які підтвердили попередні пророцтва, Імператор постановив назвати його Ґендзі, тобто прилучити до роду Мінамото.
Минали місяці й роки, а Імператор ні на мить не забував про Кіріцубо, покійну наложницю-матір. Щоб хоч якось розвіяти журбу, запрошував до себе начебто достойних привабливих жінок, але щоразу розчаровано запитував себе: «Невже в цьому світі немає нікого, хто міг би зрівнятися з нею?» Та згодом почув від Найсі-но суке, придворної з власної прислуги, про нечувану красу Четвертої дочки попереднього імператора, яку дбайливо оберігає її мати-імператриця. Найсі-но суке раніше служила у попереднього імператора, добре знала принцесу від самого малечку й навіть тепер з нею іноді зустрічалася.
«Я служила у трьох імператорів, але досі не бачила жінки, схожої на покійну. І тільки дочка попередньої матері-імператриці виросла геть-чисто до неї подібною. Ніде на світі не знайти такої красуні!» – доповіла Найсі-но суке, і в Імператора забилося серце: «Невже?…»
Він увічливо попросив матір віддати дочку до себе на службу, і вона завагалася – мовляв, буде лихо, бо мати принца-спадкоємця вже показала зловісний приклад, коли грубо знущалася з Кіріцубо, – але, так і не приставши на його прохання, несподівано вмерла.
Коли принцеса осиротіла, Імператор настійно домагався її згоди, обіцяючи, що ставитиметься до неї наче до власної доньки. Її прислуга, опікуни й старший брат, принц Хьобукьо, вирішивши, що їй краще жити в палаці, ніж залишатися самотньою, що так вона трохи заспокоїться після материної смерті, порадили переїхати туди.
Називали її Фудзіцубо.[29] Обличчям і поставою вона справді напрочуд була схожою на покійну Кіріцубо, а високе походження робило її ще чарівнішою в очах придворних. Ніхто не дивився на неї зверхньо, а вона поводилася так, як її душа бажала. Імператор кохав покійну всупереч осуду оточення і не забував про неї тепер, але само собою привертався до нової принцеси й глибоко відчув, що вона, як ніхто інший, начебто заспокоїла його душу.
Юний
Перед її покоєм у садку росла гліцинія (фудзі).
