почуття міри, недоречно перевантажують ними свої листи, звернені до жінок, що зовсім неприпустимо. Може, вони самі цього не хочуть, але коли вголос читаєш такі листи з надмірною кількістю ієрогліфів, то відчуваєш, як вони звучать штучно й уривчасто. Найчастіше так пишуть дами високого стану. А деякі, що вважають себе поетесами, ні на хвилину не розлучаються з віршами: присилають тобі, зазвичай в недоречний час, свій твір, в якому на самому початку міститься згадка про цікаву давню подію, й тим самим ставлять тебе у скрутне становище. Не відповісти – нечемно, а відповісти невдало означає наразитися на глум! Буває, поспішаєш зранку в палац на якусь урочистість, скажімо, на свято П’ятого місяця,[56] тож хіба є час думати про лепеху? А тобі приносять листа з натяком на це дивне коріння. Або готуєшся до Свята хризантем на дев’ятий день дев’ятого місяця, коли не маєш вільної хвилини, бо обдумуєш зміст складного китайського вірша, а до тебе приходить лист з натяками на росу й пелюстки хризантем. Якби цей вірш надійшов в інший час, то, природно, потім здався б цікавим і витонченим, але, недоречний цього разу, лише свідчить, що складений бездумно. Якщо людина не розуміє, коли й що збирається робити, то їй не варто виставляти напоказ, який у неї витончений смак. І взагалі, навіть якщо тобі щось відоме, краще вдавати, що ти нічого не знаєш, а якщо кортить щось розповісти, то постарайся промовчати», – повчав Сама-но камі, а Ґендзі подумки переносився до тієї, однієї: «У ній немає жодної з тих неприємних вад, про які йшла мова» – і серце його стискалося. За розмовою про нескінченні дивовижні історії юнаки так і не вирішили, які жінки кращі, а тим часом надійшов світанок.
Нарешті сьогодні випогодилося. Добре знаючи, що в домі Лівого міністра невдоволені його тривалим перебуванням у палаці, Ґендзі вирушив туди. Від усього оздоблення в будинку й від поведінки молодої господині віяло спокійним благородством та ідеальним порядком, тож Ґендзі здалося, що саме про таких жінок була вчора розмова як про найнадійніших дружин. Однак холодна пишність дочки Лівого міністра не сприяла душевному зближенню, й при ній він губився. А тому, щоб подолати збентеження, заходився жартувати з молодими служницями Цюнаґон і Нацукаса, які захоплено дивилися на нього, знудженого спекою, з розпущеними шнурками носі, і справді напрочуд гарного собою.
Зайшов і сам міністр, але, побачивши, що Ґендзі відпочиває, завів з ним розмову з-поза завіси. «У таку спеку… – поморщився Ґендзі, й служниці захихотіли. – Тихіше!» – вгамував він їх і сперся на лавочку-підлокітник. Відразу було видно, що він почувався тут абсолютно вільним.
Коли стемніло, одна із служниць сказала: «Цієї ночі бог Накаґамі перекрив дорогу з палацу».[57] – «Так, справді», – погодився Ґендзі. – Як правило, ця дорога несприятлива. Але ж і моя cадиба на Другій лінії розташована в тому ж напрямку. Де ж мені перепочити? Просто біда!» – і Ґендзі зібрався лягати спати. «Ні-ні, так не можна робити», – навперебій попереджали служниці. А одна порадила: «Вам можна перебути ніч у вашого знайомого Кії-но камі, що має будинок на березі річки Накаґава. Він нещодавно провів з неї воду у свій сад, і тепер там прохолодно».
«От
Цього дня придворні обмінювалися мішечками «кусудама» з пахощами лепехи та полину, а також проводилися змагання у стрільбі з лука.
Одне з восьми небесних божеств, які, спускаючись на землю, пересувалися, змінюючи напрям через кожних п’ять днів. Рухатися людині в такому напрямі вважалося небезпечним.
