жінка, яка прославилася гордою вдачею,[59] Ґендзі захотів побачити її і коли нашорошив вуха, то почув, що в західних покоях хтось є, бо звідти долинав шурхіт одягу й приємні молоді голоси. Почувся і чийсь приглушений сміх. Напевне, служниці підняли ґратчасті вікна, але господар насварив: «Так нечемно!» – а тому їх поспішно опустили. Над внутрішньою перегородкою просочувалося тьмяне світло. Ґендзі підступив до неї, аби хоч щось побачити, але жодної щілини не помітив. Деякий час постояв, прислухаючись. Видно, жінки були неподалік, у головних покоях. Чулося, як вони перешіптуються про нього: «Він занадто серйозний для свого віку. Мабуть, його зовсім не тішить те, що йому так рано підшукали родовиту дружину. А втім, він і тепер не цурається любовних пригод».
Почувши це, Ґендзі, думками якого володіла та, єдина, відчув, як серце його стиснулося від зловісного передчуття: «А що, як доведеться коли-небудь почути плітки й про неї?»
Нічого особливо цікавого в жіночій розмові не було, і він перестав слухати. Встиг лише почути, як хтось із них продекламував у трохи спотвореному вигляді вірш, який він надіслав разом з квіткою «вранішне лице»[60] дочці принца Сікібукьо. «Видно, вміють розважатися, – подумав Ґендзі, – і до віршів небайдужі. То невже я в їхній господині розчаруюся?»
Зайшов господар, повісив нові ліхтарі й, підтягнувши ґноти світильників, щоб горіли яскравіше, приніс гостеві фруктів і солодощів.
«А як же «завіси й штори»?[61] Поганий той господар, який про це не потурбувався», – дорікнув йому Ґендзі.
«Ніяк не можу придумати, чим пригостити», – зніяковів Кії-но камі.
Ґендзі примостився поблизу галереї, щоб тимчасово подрімати, і його супутники замовкли. Неподалік розташувалися на ніч привабливі сини господаря. Декого з них він неодноразово бачив у палаці. Разом були й сини Ійо-но суке. Серед них усіх виділявся благородним виглядом один, років дванадцяти-тринадцяти.
«Чиї тут діти?» – поцікавився Ґендзі, й Кії-но камі взявся пояснювати:
«Ось цей – наймолодший син Емон-но камі. Батько, який дуже любив його, помер, коли хлопчик був ще малим, залишивши його під опікою старшої сестри. Він здібний до наук і слухняний, тож я думаю віддати його на службу до палацу, але навряд чи легко зможу цього досягти.
«Як жаль! Виходить, його сестра тепер доводиться вам мачухою?»
«Так, це правда».
«Не дуже-то підходяща мати вам дісталася. Навіть Його Величність знає про неї, бо недавно сказав: «Її батько натякав, що хотів би віддати її на службу до палацу. То що з нею сталося?» Справді, людська доля непередбачувана!» – сказав Ґендзі тоном досвідченої людини.
«О так, її шлюб з моїм батьком був несподіваним. А втім, як ви зауважили, світ мінливий. А доля жінки, як це не сумно, особливо хитка…» – відповів Кії-но камі.
«Ваш батько дорожить новою дружиною? І, мабуть, вважає своєю повелителькою?»
«А як же інакше? Він обожнює її, але
Йдеться про Уцусемі, другу дружину Ійо-но суке.
«
Слова з народної пісні «Мій дім» у стилі «сайбара»: «Повішено завіси й штори, / Тож прийди, благородний юначе, / Станеш зятем моїм. / Чим пригостити тебе? / Може, вушком морським, трубачем? / Чи морським їжаком?»
