дуже засмутилася?
– Я не знаю, – відповіла Естер. – Я не зовсім розумію, що саме відчуваю.
Ґвенда пропустила її до телефона, й Естер набрала номер.
– Покличте, будь ласка, доктора Крейґа. Так. Так. Це Естер Арґайл.
Почекавши якусь мить, вона заговорила:
– Це ти, Дональде? Я телефоную повідомити тобі, що не зможу сьогодні піти з тобою на лекцію… Ні, я не хвора, інше, просто в нас… у нас досить дивні новини.
Далі знову говорив доктор Крейґ.
Естер повернула голову до батька. Прикрила слухавку рукою, питаючи:
– Це ж не секрет, чи не так?
– Ні, – повільно мовив Лео. – Це не зовсім секрет, але я б попросив Дональда поки що тримати це при собі. Знаєш, як обростають чутки, коли поширюються.
– Так, знаю, – вона знову заговорила в слухавку. – Їх ніби й можна назвати гарними новинами, Дональде, проте вони й засмучують. Я не хочу розмовляти про це по телефону… Ні, не приходь сюди… Будь ласка. Не сьогодні. Можливо, завтра. Це щодо Джеко. Так… так… щодо мого брата. Ми дізналися, що він не вбивав матір… Але, будь ласка, не кажи нічого, Дональде, нікому нічого не кажи. Завтра я все тобі розповім… Ні, Дональде, ні… Сьогодні я нікого не можу бачити, навіть тебе. Будь ласка. І нікому нічого не кажи.
Вона поклала слухавку й жестом покликала Ґвенду.
Ґвенда попросила з’єднати її з Драймутом.
Лео ніжно звернувся до Естер:
– Естер, чому ти не пішла з Дональдом на лекцію? Ти б трохи розвіялася.
– Я не хочу, батьку. Я не можу.
– Те, як ти говорила… Із твоїх слів він вирішив, начебто новини не такі вже й хороші. Але, знаєш, Естер, це не так. Ми приголомшені. Проте всі щасливі, дуже раді… А як же іще?
– Ось що нам треба казати, так? – мовила Естер.
Лео застережно почав:
– Моя люба дитино…
– Це ж неправда? Це не гарна новина. Вона просто жахлива.
– Мікі на зв’язку, – озвалася Ґвенда.
Лео знову підійшов і взяв у неї слухавку. Він розмовляв із сином так само, як і з дочкою. Але той сприйняв новину інакше, ніж Мері Дюррант. Не було ні заперечень, ні здивування, ні недовіри. Натомість швидке прийняття.
– От чорт! – почувся голос Мікі. – Спливло так багато часу! Зниклий свідок! Що ж, фортуна відвернулася від Джеко того вечора.
І знову говорив Лео, а Мікі слухав.
– Так, – сказав він, – погоджуюся. Краще зустрітися якомога швидше, щоб Маршалл щось нам порадив.
Він раптом розсміявся тим сміхом, що нагадав Лео маленького хлопчика за іграми в саду під вікном.
– Які ставки? – запитав Мікі. – Хто з нас це зробив?
Лео повісив слухавку й рвучко відійшов від телефона.
– Що він сказав? – поцікавилася Ґвенда.
Лео повторив їй.
– Схоже, це дурнуватий жарт.
Лео швидко глипнув на неї.
– Можливо, –
