живий, і що ми знайдемо його цілого й неушкодженого раніше, ніж бодай щось із цієї історії випливе назовні. Раніше, ніж справу заберуть із наших рук.
– Ми також у це віримо, – запевнив його Леандро. – Не сумнівайся: ми зробимо все, що можливо, щоб допомогти вам у цьому розслідуванні.
Хіль де Партера кивнув, якось непевно позираючи на Алісію.
– Ви працюватимете з моєю людиною, Варґасом.
На якусь мить Алісія завагалася. Вона поглянула на Леандро, шукаючи його підтримки, але її начальник зосередився на своїй філіжанці кави.
– З усією належною повагою, сеньйоре, я завжди працюю сама.
– Ви працюватимете з Варґасом. Щодо цього питання не може бути жодних дискусій.
– Авжеж, – підтвердив Леандро, уникаючи розлюченого погляду Алісії. – Коли ми можемо починати?
– Учора.
На знак голови поліції один із його підлеглих підійшов до столика й подав товстий конверт. Хіль де Партера поклав конверт на стіл і підвівся, не приховуючи, що квапиться кудись-інде.
– Усі подробиці – в цьому досьє. Тримайте мене в курсі справи.
Він потиснув руку Леандро і, ледве чи й глянувши на Алісію востаннє, рушив твердим кроком.
Алісія та її начальник провели голову поліції поглядами, доки він ішов через залу в супроводі своїх людей, а потім знову сіли за стіл. Протягом кількох хвилин вони мовчали. Алісія сиділа з відсутнім поглядом, а Леандро спочатку акуратно розрізав круасан, намастив скибку маслом і полуничним варенням, а потім узявся неквапливо насолоджуватися смаколиком, заплющивши очі.
– Дякую за підтримку, – промовила Алісія.
– Не сердься. Як мені відомо, цей Варґас – здібний хлопчина. Він тобі сподобається. Можливо, ти навіть навчишся в нього дечого.
– Оце так пощастило! Хто ж він такий?
– Бувалий служака. Колись був важковаговиком. Потім якийсь час провів у резерві, начебто розійшовся в поглядах із начальством. Щось там сталося, подейкують.
– Поліціянт, що впав у немилість? Я вже не заслуговую навіть на гідного напарника?
– Варґас – гідний напарник, не турбуйся. Йдеться лише про те, що його відданість і віра в наш Національний рух неодноразово викликали сумніви.
– Нехай не сподіваються, що я його наверну.
– Вони сподіваються тільки на те, що ми не наробимо галасу і дозволимо їм із честю вийти з цієї скрути.
– Пречудово.
– Могло бути й гірше, – зауважив Леандро.
– «Гірше» означає, що справу могли доручити «вашому давньому другові», якомусь Ендайї?
– Зокрема й це.
– А хто такий цей Ендайя?
Леандро відвів погляд.
– Краще, щоб тобі цього ніколи не довелося дізнатися.
Між ними знову запала довга мовчанка, під час якої Леандро налив собі ще одну філіжанку кави. Він мав неприємну звичку пити
