на засув. У тісній вбиральні смерділо дезінфектантом, а стіни було викладено вицвілим кахлем, списаним непристойними малюнками й не дуже доречними фразами. Вузеньке віконце обрамляло вентилятор, поміж лопатями якого гострими смужками просмикувалося порохнисте світло. Алісія підійшла до рукомийника і сперлася на нього. Вона відкрутила кран і пустила воду, від якої тхнуло іржею. Потім дістала з сумочки металевий футляр. Руки її тремтіли. Алісія взяла шприц і скляну пляшечку з гумовим корком. Зануривши голку в пляшечку, дівчина набрала півшприца. Потім постукала по ньому пальцем і натиснула на поршень, доки на кінчику голки не зібралася густа й блискуча крапля. Після цього підійшла до унітаза, опустила накривку, сіла, спершись на стіну, і лівою рукою закасала одяг аж до пояса. Помацавши внутрішній бік стегна, вона глибоко вдихнула, а потім увігнала голку трохи вище краю панчохи і випорснула весь уміст шприца. За кілька секунд вона відчула немовби поштовх. Шприц випав їй із рук і свідомість затуманилася, тимчасом як відчуття прохолоди розповзалося по її жилах. Алісія прихилилася до стіни й кілька хвилин провела не думаючи ні про що, окрім цієї крижаної змії, що звивалася в її тілі. Якоїсь миті дівчині здалося, що вона знепритомніла. Алісія розплющила очі, не розуміючи де вона, не впізнаючи смердючої й похмурої комірчини. Її увагу привернув далекий звук, немовби хтось стукав у двері.
– Алісіє! З тобою все гаразд?
Голос Варґаса.
– Так, – над силу промовила вона. – Уже виходжу.
Минуло кілька секунд, а потім кроки поліціанта стали віддалятися. Алісія витерла струминку крові, що потекла по стегні, й опустила спідницю. Потім підібрала шприц, що тріснув, і поклала його назад до футляра. Відтак умилася й витерла обличчя туалетним папером, що висів на цвяху, забитому в стіну. Перш ніж вийти із вбиральні, вона глянула на себе в дзеркало. Подібна була до однієї з ляльок Мерседес. Алісія підфарбувала губи й розгладила одяг. Потім глибоко вдихнула й приготувалася повернутися до світу живих.
Підійшовши до столика, вона сіла навпроти Варґаса й обдарувала його своєю щонайчарівливішою усмішкою. Поліціянт тримав кухоль із пивом, до якого ледве доторкнувся, і дивився на Алісію, не приховуючи стурбованості.
– Я замовив стейк, – нарешті промовив він. – Із кров’ю. У ньому багато білка.
Алісія кивнула, даючи зрозуміти, що цілком схвалює його вибір.
– Я не знав, що замовити, але потім мені спало на думку, що ти, мабуть, кровожерна.
– М’ясо з кров’ю – це єдине, чим я харчуюся, – запевнила його Алісія. – І бажано, щоб із невинних жертв.
Варґасові жарт не видався смішним. У його погляді Алісія побачила своє відображення.
– Можеш це сказати.
– Що сказати?
– Те, про що думаєш.
– А про що я думаю?
– Ти думаєш, що я схожа на наречену Дракули.
Варґас насупився.
– Так мені завжди каже Леандро, – промовила Алісія приязним тоном. – Я не ображаюся. Уже звикла.
– Я думав не про це.
– Вибач
