щоб урятувати їх від вогню. Але це не єдине, що є тут. Гадаю, ви ще не чули легенди про вампіра з палацу на бульварі Реколетос.
– Не чула.
– Але визнайте: початок інтригує.
– Не заперечую. Але невже ви говорите серйозно?
Пумарес підморгнув їй.
– Колись я вам уже казав, що, попри свій вигляд, можу оцінити іронію. Порозмірковуйте добре над цією думкою. І, сподіваюся, ви ніколи не перестанете навідуватися до цього – або подібного – місця.
– Я робитиму це заради вас.
– Краще заради світу, який переживає зараз нелегкі часи. Бережіть себе, Алісіє. Бажаю вам знайти той шлях, який вислизнув від мене.
Відтак, не промовивши більше ні слова, дон Бермео Пумарес востаннє пройшов галереєю дослідників, потім перетнув велику читальну залу й, жодного разу не озирнувшись назад, вийшов із Національної бібліотеки. Опинившись на бульварі Реколетос, він рушив у напрямку до забуття – ще одна краплина в безкрайньому морі поламаних життів, що загубилися в сірості тогочасної Іспанії.
А кілька місяців по тому настав день, коли цікавість Алісії переважила розсудливість, і дівчина вирішила пройти крізь ті чорні двері, щоб поринути в темряву підземель, які ховалися під Національною бібліотекою, і вивідати їхні таємниці.
13
Легенда – це брехня, яку вигадують, щоб пояснити універсальну правду. Місця, де брехня й марева угноюють землю, особливо родючі для її культивування. Першого разу, коли Алісія Ґріс у пошуках легендарного вампіра заглибилася в похмурі коридори сутеренів Національної бібліотеки, то знайшла тільки підземне місто, заповнене сотнями тисяч книжок, які мовчки чекали, обсновані павутиною і відлунням.
Украй рідко життя дозволяє людині прогулятися її власними снами й торкнутися рукою власних спогадів. Йдучи цими коридорами, Алісія не раз зупинялася в півмороці, очікуючи знову почути вибухи бомб і металічне ревіння літаків. Єдиними живими створіннями, яких вона зустріла за кілька годин блукань поверхами підземелля, були два чи три ласі до книг хробачки, що повзали по корінцю збірки Шиллерових поем у пошуках харчу. Спорядившись кишеньковим ліхтариком, купленим у крамниці господарських продуктів «Кальяо», Алісія вторглася до підземних надр бібліотеки вдруге, однак цього разу не натрапила навіть на своїх друзів-хробачків. Натомість через півгодини розвідин виявила коло входу приколоту шпилькою записку, у якій мовилося:
Добрий ліхтарик.
Ви завжди ходите в одному й тому самому жакеті?
У цій країні це заледве чи не екстравагантність.
Наступного дня Алісія знову зайшла до крамнички, щоб придбати ще один такий самий ліхтарик і упаковання батарейок. Одягнувши той самий нещасний жакет, дівчина заглибилася в найдальший закуток останнього поверху й сіла перед зібранням творів сестер Бронте, її найулюбленіших письменниць ще з часів патронату «Рібас». Вона дістала сандвіч із маринованою
Іспанська форма латинського імені Верґілій.
