style="font-size:15px;"> – Ніхто не бачив. І ніколи більше не побачить.
Того дня після візиту до «Вілли Мерседес» Алісія відіслала Варґаса на розвідини до Головного управління поліції, а сама знову навідалася до Національної бібліотеки. Що всі її тут уже знали, то дівчині навіть не довелося показувати свій читацький. Вона перетнула читальну залу й попрямувала до крила, відведеного для дослідників. Чимала кількість академіків снили наяву над столами, коли Алісія тишком пробралася повз них і рушила до чорних дверей наприкінці галереї. За кілька років вона вже встигла вивчити звички Вірхіліо, тож вирахувала, що о цій порі – була перша година дня – він найпевніше на третьому ярусі, впорядковує першодруки, які цього ранку науковці брали для консультацій. Там Алісія його й знайшла – споряджений ліхтариком, який вона йому подарувала, Вірхіліо насвистував почуту по радіо мелодійку, ліниво вигойдуючи своїм блідим і худорлявим тілом. Видовище було неповторне й заслуговувало на власну легенду.
– Твої тропічні ритми мене зачарували, Вірхіліо.
– Ритми клаве [41] чіпляють за саму душу. Але ти сьогодні щось зарано, чи це я втратив відчуття часу?
– Я прийшла з напівофіційним візитом.
– Тільки не кажи, що мене заарештовано.
– Ні, тебе не заарештовано. Однак твої знання тимчасово залучаються для державних потреб.
– Коли так, то кажи, чим я можу бути корисним.
– Я хотіла б, щоб ти глянув на дещо.
Алісія дістала книжку, яку знайшла у Вальсовому столі, і простягнула її бібліотекареві. Вірхіліо узяв книжку до рук і запалив ліхтарик. Побачивши на обкладинці гравюру з гвинтовими сходами, він пильно глянув на Алісію.
– А ти не маєш ні найменшої гадки, що це таке?
– Я сподівалася, що ти мені це поясниш.
Вірхіліо озирнувся через плече, неначе боявся, що в коридорі може бути ще хтось, і кивком голови запропонував Алісії йти за ним.
– Краще ходімо до моєї робітні.
За робітню Вірхіліо правила вузька комірчина, що розміщувалася наприкінці одного з коридорів на найнижчому ярусі. Здавалося, приміщення утворилося під тиском мільйонів книг, нагромаджених на численних поверхах. Це було щось на кшталт каюти, заваленої книжками, теками і щонайрізноманітнішим начинням: починаючи від склянок з пензликами й голками для шиття й закінчуючи лінзами, лупами й тюбиками з барвниками. Алісія гадала, що саме тут Вірхіліо надає невідкладну медичну допомогу загиблим примірникам, відновлюючи їх і повертаючи до життя. Найважливішим предметом у робітні був невеличкий холодильник. Вірхіліо відчинив його, і Алісія побачила, що там геть усе заставлено пляшками «ТриНаранхусу». Її приятель дістав звідти дві, а потім, озброївшись збільшувальними окулярами, поклав книжку на прямокутник червоної оксамитової тканини й натягнув тонкі шовкові рукавички.
– Зважаючи на весь цей ритуал, я роблю висновок, що йдеться про неймовірно рідкісний примірник…
– Ша, – закликав її до тиші Вірхіліо.
Протягом
Ритмічний малюнок, що використовується в афро-кубинській музиці, зокрема в таких її жанрах, як румба, конґа, сон, сон монтуно, мамбо, сальса та інші.
