молодчина Даніель дає йому прочухана й добряче підрихтовує мармизу.
– Цей Даніель починає мені подобатися.
– Не поспішай із висновками. За словами Каскоса, якому обличчя болить ще й досі, Даніель ледь-ледь не задушив його. І завадило цьому лише втручання поліціянта в цивільному, який несподівано опинився там.
– Яким чином?
– Цей пункт цілковито незрозумілий. Моя здогадка: за поліціянта видав себе спільник Даніеля Семпере.
– А потім?
– А потім Каскос, підібгавши хвоста, повертається до Мадрида з розфарбованою пикою, тремтячи від страху перед тим, що мав розповісти Вальсові.
– І що Вальс сказав на це все?
– Міністр мовчки вислухав Каскоса й змусив того присягнути, що нікому не розкаже ні про те, що сталося, ні про те, що він його попросив.
– Та й по всьому?
– Здавалося, що так, доки за кілька днів до свого зникнення Вальс не подзвонив Каскосу знову й не призначив йому зустріч у своєму маєтку. Він не уточнив, про що хотів поговорити, але, ймовірно, про щось, пов’язане з родиною Семпере, Ізабеллою і таємничим Давидом Мартіном.
– І на цю зутріч Вальс так ніколи й не з’явився.
– І тут уже нічого не поробиш, – підсумував Варґас.
– А що ми знаємо про цього Давида Мартіна? Ти встиг про нього щось дізнатися?
– Небагато. Але те, що мені вдалося з’ясувати, обіцяє куди більше. Забутий усіма письменник і – увага! – в’язень замку Монтжуїк у 1939–1941 роках.
– Якраз тоді, коли у цій самій в’язниці сидів Сальґадо, а комендантом був Вальс, – відзначила Алісія.
– Однокашники, так би мовити.
– А що сталося з Давидом Мартіном після того, як він вийшов із в’язниці в сорок першому?
– Він не вийшов. У поліційній справі зазначено, що його було застрелено під час спроби втечі.
– А це значить…
– Ймовірно страчений без суду і слідства й похований у канаві чи братській могилі.
– За наказом Вальса?
– Найпевніше. На той час тільки він міг мати владу й повноваження, щоб віддати такий наказ.
Протягом якоїсь хвилі Алісія зважувала почуте.
– Навіщо Вальсові розшукувати небіжчика, якого він сам наказав стратити?
– Іноді трапляються небіжчики, які відмовляються помирати. Переглянь «Ель-Сіда» [47].
– Припустімо тоді, що Вальс гадає, ніби Мартін лишився живим… – почала Алісія.
– Це логічно.
– Живим і з жадобою помсти. Можливо, смикаючи Сальґадо за мотузочками, ховаючись у темряві й чекаючи на час відплати.
– В’язничні побратими не забувають один про одного, – підтвердив Варґас.
– Незрозумілими тільки лишаються стосунки Мартіна з родиною Семпере.
– Щось тут нечисто, якщо сам Вальс збив поліцію з цього сліду, воліючи використовувати Каскоса для того,
«Ель Сід» – історична драма 1961 року режисера Ентоні Манна. Прототип головного персонажа – легендарний герой Реконкісти, національний герой Іспанії – Сід Кампеадор, відомий також як Ель Сід та Родріґо Діас де Вівар.
