тихо лайнувся собі під ніс. Потім пішов до ванної і зупинився просто перед шафкою. Там він відшукав металевий футляр і повернувся до Алісії. Присівши на краю ліжка, Леандро розкрив футляр і став готувати ін’єкцію.
– Ти ж знаєш, як мені не подобається, коли ти так робиш.
– Це моє життя.
– Коли ти так мордуєш себе, воно стає і моїм. Повернися.
Алісія заплющила очі й повернулася набік. Леандро закасав їй одяг до пояса, потім розстібнув корсет і зняв його. Алісія застогнала від болю, зажмурюючи очі й уривчасто дихаючи.
– Мені це болить більше, ніж тобі, – промовив Леандро.
Він узявся за стегно й притиснув його до ліжка. Алісія тремтіла, коли голка входила в її зранену плоть. У дівчини вихопилося глухе виття, тіло її напружилося, наче корабельна линва. Леандро повільно витягнув голку й поклав шприц на ліжко. Він поступово відпускав ногу Алісії, а відтак перевернув її горілиць. Поправив сукню й обережно поклав подушку під голову. Чоло Алісії було вкрито потом. Леандро дістав хустинку й витер його. Дівчина поглянула на свого наставника скляними очима.
– Котра година? – пробелькотіла вона.
Леандро погладив її по щоці.
– Ще рано. Відпочивай.
16
Алісія прокинулася в темряві кімнати й побачила обриси силуету Леандро, що сидів у фотелі коло її ліжка. У руках він тримав книжку Віктора Маташа й читав її. Алісія зрозуміла, що доки спала, Леандро обшукав її кишені, сумочку й, можливо, геть усі шухляди в номері.
– Краще? – запитав Леандро, не відриваючи очей від тексту.
– Краще, – відказала Алісія.
Її пробудження завжди супроводжувалося якоюсь дивною ясністю і відчуттям, ніби по судинах повільно розтікається захололе желе. Леандро накрив її ковдрою. Алісія помацала себе й виявила, що на ній досі той самий одяг. Дівчина підвелася на ліктях і сперлась на приголів’я ліжка. Заморожений біль пульсував глухо й ледь чутно. Леандро нахилився і простягнув їй склянку. Алісія зробила два ковтки. На смак не схоже було на воду.
– Що це?
– Випий усе.
Алісія допила. Леандро згорнув книжку й поклав її на стіл.
– Ніколи не міг зрозуміти твоїх літературних смаків, Алісіє.
– Я знайшла цю книжку в кабінеті Вальса, у його робочому столі.
– Тобі здається, що вона може мати якийсь стосунок до нашої справи?
– Наразі я не відкидаю жодної можливості.
Леандро схвально кивнув.
– Ти вже говориш, як Хіль де Партера. Як твій новий напарник?
– Варґас? Схоже, користь від нього є.
– Йому можна довіряти?
Алісія стенула плечима.
– Коли бачу такий сумнів у людини, що не довіряє і власній тіні, я навіть не знаю, як його розуміти. Може, як знак того, що ти навертаєшся до віри в наш уряд?
– Розумій, як хочеш, – відрізала дівчина.
– Між
