для критиків із тисячі газет і щотижневиків.
Датою публікування призначено 15 квітня[10]. Чотирнадцятого числа напружена тиша заповнила всі кабінети нагорі, а внизу, у відділі роздрібного продажу, службовці нервово поглядали на порожні місця, де стоятимуть штабелі книжок, і на порожні вітрини, над якими весь вечір доведеться працювати трьом умілим оформлювачам – укладати книжки кубами, пірамідами, конусами, колами, серцями, зірками та паралелограмами.
Вранці 15 квітня, о восьмій п’ятдесят п’ять, старша стенографістка міс Джордан від хвилювання зомліла й упала в обійми мого молодшого компаньйона. Точно о дев’ятій старий джентльмен із пишними бакенбардами а-ля Дандрері[11] придбав перший примірник «Аристократії світу духів». Велика книга побачила світ.
Три тижні по тому я вирішив поїхати до Джолієта, що в Огайо, щоб побачитися з доктором Гарденом. Десь так, як Магомет (а може, Мойсей?)[12] з горою. Доктор Гарден був скромний і сором’язливий; конче треба було підбадьорити, поздоровити його й запобігти можливим пропозиціям видавців-конкурентів. Я мав намір влаштувати все так, щоб забезпечити для себе його наступну книжку, тож узяв із собою кілька гладко написаних контрактів, один із яких на п’ять найближчих років мав би зняти з Гарденових плечей тягар усіх неприємних ділових проблем.
Мій поїзд виїхав із Нью-Йорка о четвертій. Маю звичку брати у відрядження кілька примірників своєї найважливішої книжки й у дорозі давати їх почитати найбільш інтелектуальним на вигляд попутникам – з надією, що таке видання приверне увагу якоїсь нової групи читачів. Ми ще не доїхали до Трентона, а леді з лорнетом із сусіднього купе вже підозріливо гортала сторінки першого примірника, юнак на верхній полиці мого купе заглибився в читання другого, а рудувата дівчина з дивовижно лагідними очима грала в хрестики-нулики, поклавши аркушик паперу на задню обкладинку третього.
Сам я придрімав. Нью-джерсійський краєвид непомітно змінився пенсильванським. Ми проїжджали повз безліч корів, силечу лісів та ланів і – кожних двадцять хвилин – одного й того самого фермера, що сидів у фургоні поряд сільської залізничної станції, жуючи тютюн і задумливо спозираючи на вікна пульманівських вагонів.
Цього фермера ми проминули разів десять-п’ятнадцять, коли раптом мою напівдрімоту обірвав юний сусід у купе, що негучно побуркував і похмикував, помахуючи ступнею вгору-вниз, як барабанщик в оркестрі. Я здивувався й зрадів, побачивши, що він дуже зворушився – від книжки, яку міцно стиснув довгими білими пальцями, від «Аристократії світу духів».
– Либонь, зацікавила вас ця книжка, – весело зауважив я. Юнак із худорлявим обличчям глянув на мене очима, які бувають тільки в тих, що пізнали спіритизм, і в тих, що заперечують його.
Здавалося, він ще не зовсім отямився від читання, тож я повторив своє питальне звернення.
– Зацікавила?!
У 1920-х роках ця дата не була загальноприйнятим кінцевим терміном завершення роботи. Однак у видавництві «Скрібнер» повелося публікувати Фіцджеральдові твори наприкінці березня – на початку квітня.
Тобто довжелезними й густими. Порівняння походить від імені комічного персонажа п’єси Тома Тейлора «Наш американський кузен» – лорда Дандрері. Ця комедія була відома під назвою «Лорд Дандрері і його дурість», аж поки 14 квітня 1865 року не стала останнім видовищем у житті президента Авраама Лінкольна, вбитого у вашингтонському Театрі Форда.
В «Есеях» (1625) Френсіс Бекон сформулював твердження: «Якщо гора не йде до Магомета, то Магомет іде до гори». Мойсей зійшов на Гору Синайську (ніколи й мови не було про те, щоб гора прийшла до нього), щоб прийняти Заповіді Божі. Див. Книга Вихід, 19:34.
