rel="nofollow" href="#n_18" type="note">[18] б вас добряче за цю книжку!
– Відмастити?..
Тон докторового голосу виражав марну надію, що це слово позначає якусь нову почесть. Не довелося довго надіятися.
– Так, відмастити! – спалахнула Талія. – Ви ж мене добре розчули! Боже мій! Ви що, людської мови не розумієте? Чи були ви хоч раз на студентському балі?
– Я й не знав, – холоднокровно відповів доктор Гарден, – що в Бавері тепер влаштовують студентські бали[19]. Також не знаю прецеденту вживання перехідного дієслова «мастити» з префіксом «від». Щодо книжки…
– Світ не бачив такої ганьби!
– Якщо ви прочитаєте ці вирізки…
Поставивши лікті на підвіконня, дівчина зробила такий рух, наче забажала забратися в кімнату, натомість сперлася підборіддям на руки, щоб дивитися йому просто у вічі, й почала розмову.
– У вас був небіж, – мовила вона. – Не пощастило йому на родичів. То був найкращий у світі юнак. Тільки його одного я кохала, кохаю й кохатиму.
Доктор Гарден кивнув і хотів був щось сказати, але Талія стукнула кулачком по підвіконні й повела далі.
– Ваш небіж був хоробрий, чесний і скромний. Він помер від ран у чужоземному місті, згаснув як сержант Гарден зі Сто п’ятого піхотного полку[20]. Скромне життя, почесна смерть. І що ж ви зробили?! – Її голос помалу гучнішав, аж нарешті задрижав і викликав співчутливий дрож плюща довкола вікна. – Що ви зробили?!! Ви зробили з нього посміховище!!! Ви покликали його до життя як міфічну істоту, що шле ідіотські вісті про квіточки, пташечок і кількість пломб у зубах Джорджа Вашинґтона. Ви…
Доктор звівся.
– То ви прийшли сюди, – почав він пронизливим голосом, – щоб сказати мені про…
– Мовчіть! – вигукнула Талія. – Зараз скажу, що ви накоїли. Нізащо не зможете мене зупинити – з усіма вашими астральними тілами по цей бік Скелястих гір!
Доктор звалився на стілець.
– Ведіть далі, – сказав він, насилу стримуючись. – Кажіть усе, що принесе на язик їдка слина.
Замовкнувши, Талія відвернулась і глянула на сад. Було видно, що вона кусає губи й кліпає, щоб не пустити сльози. За якусь мить дівчина знову втупилася чорними очима в письменника.
– Ви взяли та й використали його, як шмат тіста, – повела вона далі, – й за допомогою ваших облудних медіумів спекли з нього пиріг для істеричок, що вважають вас великим чоловіком. Звуть вас великим! Та ви ж маєте за ніщо гідність і мовчазність смерті! Ви беззубий продажний стариган. Навіть якщо ви справді горюєте, то й цим не можна виправдати вашу гру на легковірності – своїй власній і безлічі інших дурнів. Ото й усе, що я хотіла сказати.
Так само несподівано, як і прийшла, Талія обернулась і з гордо піднятою головою рушила доріжкою – просто на мене. Я вичекав, поки вона пройде повз мене й віддалиться ярдів на двадцять, де її вже не буде видно з вікна. Йдучи м’якою травою назирці, я окликнув дівчину.
– Міс
В оригіналі – «prom». Нині таким словом називають шкільні танці наприкінці навчального року, а колись ним називали великі студентські вечірки, приурочені до різних дат і подій упродовж усього академічного року. Стрижнем цих забав був бальний танець. Кожний курс святкував окремо, і найпрестижнішим вважалось одержати запрошення на вечірку випускного курсу. У часи, коли Фіцджеральд був студентом, університетська газета «Дейлі принстоніан» повнилася рекламою найкращих місць, у яких можна було замовити запрошення на вечірки, картки з переліком можливих партнерів у бальних танцях і з інформацією про склад музикантів, а також вишукано оформлені програмки урочистостей. У лютому 1928 року Торнтон Вайлдер, тоді ще студент- післядипломник, що вивчав французьку мову в Принстонському університеті й був старостою в гуртожитку, поскаржився Фіцджеральду: «Я валюся з ніг від утоми. У гуртожитку завжди неспокійно під час зимового семестру, а особливо тепер, напередодні триденної вечірки».
В оригіналі – «prom». Нині таким словом називають шкільні танці наприкінці навчального року, а колись ним називали великі студентські вечірки, приурочені до різних дат і подій упродовж усього академічного року. Стрижнем цих забав був бальний танець. Кожний курс святкував окремо, і найпрестижнішим вважалось одержати запрошення на вечірку випускного курсу. У часи, коли Фіцджеральд був студентом, університетська газета «Дейлі принстоніан» повнилася рекламою найкращих місць, у яких можна було замовити запрошення на вечірки, картки з переліком можливих партнерів у бальних танцях і з інформацією про склад музикантів, а також вишукано оформлені програмки урочистостей. У лютому 1928 року Торнтон Вайлдер, тоді ще студент- післядипломник, що вивчав французьку мову в Принстонському університеті й був старостою в гуртожитку, поскаржився Фіцджеральду: «Я валюся з ніг від утоми. У гуртожитку завжди неспокійно під час зимового семестру, а особливо тепер, напередодні триденної вечірки».
