рух посеред юрби, подібний до кіл на воді чи до хвиль, гнаних вітром на пшеничному лану.
– Чого ви хочете?! – глухо вигукнув я.
– Де Косґроув Гарден?! – відповіли в один голос півтисячі горлянок.
Усе викрито! Навколо мене снували репортери, вмовляючи, вимагаючи й погрожуючи.
– …Ви тримали це в секреті, правда ж?.. мало що не вийшло наяву… оплачує рахунки… чи не згодився б він на інтерв’ю?.. подайте нам цього старого дурисвіта…
Враз дивне хвилювання дійшло до краю поля людських голів та плечей і вляглося. З юрби завзято вибирався цибатий білявий молодик на подібних до ходуль ногах, і десятки рук охоче підштовхували його вперед, до мене. Ось він добрався до веранди… забирається вгору сходами…
– Хто ви?! – крикнув я.
– Моє ім’я – Елберт Вілкінз, – засапавшись, відповів він. – Це я всім розказав про цю справу.
Змовкнувши, Вілкінз випнув груди. Це ж велика мить, у якій він виступає безсмертним посланцем богів.
– Я впізнав Косґроува зразу ж, того самого дня, коли він приїхав! Подивіться… подивіться… – Ми всі енергійно подалися вперед. – Ось його боргова розписка на три долари вісімдесят центів, які він програв мені в покер. Я хочу одержати свої гроші!
Я видавець. Випускаю у світ усілякі книжки. Розглядаюся за книжкою, яку можна було б надрукувати накладом п’ятсот тисяч примірників[24] і продати. Нині в моді романи із спіритичним ухилом. Однак я б волів машинопис від запеклого матеріаліста – про заможних завсідників клубів і про розбишакуватих чорнявих дівчат… Або ж про кохання – цілком надійну річ. Адже кохати можуть тільки живі люди.
Кошмар
(Фантазія в чорних тонах)
«“Кошмар”, – як зазначено в супровідній примітці Гарольда Обера, – це, звичайно, дуже неправдоподібна річ, зате добре викладена». Це фантазія в обставинах психіатричного закладу, розповідь про родинні зв’язки (у цьому закладі поміщено кількох братів і працюють медиками батько та дочка), є в ній також романтичний виток сюжету, присвячений упаданню молодика за дівчиною.
Уже в 1932 році Фіцджеральд добре знав, що всі приватні психіатричні установи дуже подібні одна до одної, навіть ексклюзивні й передові. Уперше його дружину Зельду госпіталізували в Європі 1930 року, а з лютого по червень 1932-го вона лікувалась у балтиморській клініці Фіппса. В основі «Кошмару» закладено питання про те, хто божевільний, а хто ні; про те, як визначають, що таке здоровий глузд, і скільки залежить від того, хто це здійснює. Безперечно, в цьому творі відображається також ілюзорне здійснення прагнень самого Фіцджеральда – порятунок когось здорового душевно від підступності й краху.
«Кошмар» відхилили «Колледж г’юмор», «Космополітан», «Ред бук» і «Сатердей івнінґ пост» – журнали, які регулярно й охоче публікували Фіцджеральдові твори. Саме завдяки кільком відмовам опублікувати це оповідання воно цікаве в наш час. Ну, а 1932 року читачі сподівалися від текстів із підписом «Ф. Скотт Фіцджеральд» чогось іншого;
У 1920—1921 роках продано трохи менш як п’ятдесят тисяч примірників дебютного роману Фіцджеральда «По цей бік раю», і це вважалося великим успіхом.
