Еріки, цигарку. Чомусь вона не могла собі уявити, що Франсін курить. Рука легко тремтіла, коли та прикурювала цигарку, але Франсін зробила глибоку затяжку, не відриваючи погляду від Еріки.
– Ти цікавилася, де вона була? Вона, імовірно, лежала там тиждень, коли ми знайшли її.
Еріка прозріла, що навіть не подумала запитати таке в Генріка.
– Я знаю, це звучатиме дивно, але ні, я не цікавилася. Алекс… – Вона засумнівалася. – Алекс завжди чинила так, як хотіла. Це могло бути приводом для розчарувань, але згодом я звикла й змирилася. То було не вперше, коли вона на деякий час зникала, щоб потім з’явитися знову так, немов нічого й не сталося. До того ж вона компенсувала мені більш ніж достатньо, самостійно дбаючи про галерею, коли я була в декреті. Знаєш, як би там не було, я все ще гадаю, що так станеться й нині. Що вона знову ввійде у двері. Але цього разу такого не трапиться.
Сльоза майже впала з її вій.
– Ні. – Еріка подивилася вниз, у чашку з кавою, і дала змогу Франсін стримано витерти очі. – Як відреагував Генрік, коли Алекс просто зникла?
– Ти щойно зустрічалася з ним. Алекс у його очах не могла зробити нічого неправильного. Генрі присвятив останні п’ятнадцять років тому, щоб боготворити її. Бідний Генрі.
– Чому бідний?
– Алекс його не кохала. Рано чи пізно він мав усвідомити це.
Перша цигарка загасла, і вона взяла ще одну.
– Ви, напевно, знаєте одна одну уздовж і впоперек за стільки років?
– Не думаю, що хтось знав Алекс. Хоча я знала її значно краще, ніж Генрі. Він завжди відмовлявся знімати рожеві окуляри.
– Генрік натякнув під час нашої розмови, що впродовж усього їхнього шлюбу йому здавалося, що Алекс щось приховує від нього. Чи знаєш ти, чи це правда, і що це взагалі могло бути?
– Це було неймовірно проникливо з його боку. Я, певно, недооцінювала Генрі. – Вона підняла брову, яка мала гарну форму. – Моя відповідь на перше запитання «так», я також завжди знала, що було щось таке, що вона носила із собою. На друге запитання буде, на жаль, «ні», бо я й гадки не маю, що це могло бути: попри нашу тривалу дружбу, завжди була межа, за яку Алекс не пускала. Я прийняла це, Генрі – ні. Рано чи пізно це мало зламати його. До того ж я знаю, що це було б раніше, а не пізніше.
– Чому?
Франсін засумнівалася.
– Буде розтин трупа Алекс, чи не так?
Запитання було для Еріки несподіванкою.
– Так, це завжди роблять у випадках самогубства. Чому ти запитуєш про це?
– Тому що тоді я точно знаю, що те, про що хочу тобі розповісти, однаково стане відомим. Моєму сумлінню принаймні легше від такої думки.
Вона ретельно загасила цигарку. Еріка затамувала подих у захопливому очікуванні, але Франсін тягнула час і прикурила третю цигарку. Її пальці не мали відповідного жовтуватого забарвлення, як у курців, тому Еріка підозрювала, що таке куріння однієї за одною цигарок не було для жінки звичним.
– Ти, напевно,
