на себе руки.
– Так, я знаю. Чесно кажучи, я сам не розібрався, що насправді думаю. Я прожив із нею понад п’ятнадцять років, але ніколи її не знав.
Його голос усе ще був сухим і повільним, таким тоном він міг так само говорити про погоду, і Еріка зрозуміла, що її перше враження від Генріка не могло бути більш помилковим. Міра його смутку була величезною. Він не був виставлений на огляд, як у Бірґіт і Карла-Еріка Карлґренів. Можливо, завдяки власному досвіду він інстинктивно розумів, що це була не лише скорбота через смерть дружини, а й назавжди втрачена можливість змусити її покохати його так, як він її кохав. Це було почуття, добре їй відоме.
– Чого вона боялася?
– Про це я запитував себе вже тисячі разів. Я справді не знаю. Щойно я намагався поговорити з нею, вона одразу ж зачиняла двері, і мені ніколи не вдавалося увійти в них. Здавалося, наче в неї була якась таємниця, якою вона не могла поділитися з кимось іншим. Це звучить дивно? Але оскільки я не знаю, що то була за таємниця, я й не можу відповісти, чи могла вона накласти на себе руки.
– Якими були її стосунки з батьками та сестрою?
– Ой, як мені це описати?
Йому знову знадобилося чимало часу, щоб нарешті відповісти:
– Напружені. Так, наче всі вони ходили одне навколо одного навшпиньки. Єдина людина, яка колись говорила те, що думає, була її молодша сестра Джулія, та й вона досить своєрідна. Завжди відчувалося, що відбувався зовсім інший діалог за тим, що промовляли вголос. Я не знаю точно, як це пояснити. Вони немов розмовляли закодованою мовою, і хтось забув дати мені код.
– Що саме ти маєш на увазі, коли кажеш, що Джулія була своєрідною?
– Як ти, певно, знаєш, Бірґіт народила Джулію пізно. Їй було вже за сорок, і це сталося незаплановано. Тому Джулія постійно якимось чином була немов зозуля в гнізді. Та це й не було просто – мати таку сестру, як Алекс. Джулія не була вродливою дитиною й не стала привабливішою в дорослому віці, та ти знаєш, який вигляд мала Алекс. Бірґіт та Карл-Ерік завжди були дуже сфокусовані на Алекс, і Джулія відходила на задній план. Її спосіб поводитися – замкнутися в собі. Але мені вона подобалася. Щось є за похмурою зовнішністю. Я сподіваюся, що хтось прийде та присвятить час тому, аби дістатися туди.
– Як вона відреагувала на смерть Алекс? Які в них були стосунки між собою?
– Про це краще запитати в Бірґіт та Карла-Еріка. Я не бачив Джулії вже з півроку. Вона навчається на вчителя на півночі Швеції, в Умео, і неохоче виїжджає звідти. Вона жодного разу не була вдома до Різдва. Що стосується їхніх взаємин, Джулія завжди боготворила свою старшу сестру. Алекс тільки почала вчитися в школі-інтернаті, коли народилася Джулія, тому вона часто не бувала вдома, але коли ми відвідували їхній родинний дім, Джулія ходила за нею слідом, як цуценя. Алекс це не дуже хвилювало, і вона дозволяла їй так робити. Інколи вона дратувалася через Джулію й огризалася на неї, але найчастіше просто ігнорувала.
Еріка відчувала, що діалог завершується. Між паузами в розмові
