Недопалки, банки пива та порожні пляшки були всюди.
Вона відчинила дверцята холодильника, щоб покласти їжу, і зрозуміла, що настали важкі часи: той був абсолютно порожнім. Уже за мить вона його наповнила й на секунду зупинилася мовчки, збираючись із силами.
Квартира була невеличкою, тож вітальня й спальня були однією кімнатою. Деякі з меблів, які можна було тут побачити, поставила вона сама, але придбати могла небагато, тому домінував у кімнаті великий мольберт, який стояв прямо перед вікном. В одному кутку лежав подряпаний матрац. Вона ніколи не мала змоги купити йому добре ліжко.
Спочатку вона намагалася допомагати йому піклуватися про себе самого й підтримувати квартиру в чистоті. Витирала пил, збирала речі, прала його одяг та інколи мила і його самого. Тоді вона все ще сподівалася, що все повернеться. Що все зміниться саме собою. Але це було багато років тому. Колись вона просто більше не витримала. Тепер задовольнялася тим, що бачила: він має що поїсти.
Їй часто хотілося витримувати більше. Вина важким тягарем лежала на її плечах. Коли вона сиділа навколішки й витирала його блювоту, інколи відчувала, що сплачує маленьку частинку своєї провини. Тепер несла її без усілякої надії.
Вона поглянула на нього: він лежав, притулившись до стіни. Смердючий наркоман, але з нечуваним талантом, прихованим за брудною поверхнею. Багато разів вона задумувалася про те, що б було, якби того дня вона зробила інший вибір. Щодня впродовж двадцяти п’яти років вона замислювалася, яким було б її життя, якби вона вчинила по-іншому. Двадцять п’ять років – це достатній час, аби задуматися.
Інколи вона давала йому змогу так і лежати на підлозі, коли йшла. Але не сьогодні. Холод сочився ззовні й вривався до кімнати, підлога здавалася крижаною через її тонкі колготки. Вона смикнула його за одну руку, що мляво звисала вздовж тіла. Він не відреагував. Ухопивши його за зап’ястки обох рук, вона перетягнула його до матраца. Спробувала покласти на матрац і затремтіла, коли доторкнулася руками до його розслабленого тіла. Після невеличкого трюку їй усе ж таки вдалося підняти більшу частину його тіла на матрац, і за відсутності покривала жінка принесла з коридору його куртку. Фізичні зусилля спричинили в неї задишку, і вона сіла поруч. Без цієї сили в руках, що вже тривалий час виручала її, вона б ніколи не впоралася з такою справою у свої роки. Вона непокоїлася, що ж станеться того дня, коли їй уже не вистачатиме фізичного здоров’я.
Пасмо масного волосся впало на його обличчя, і вона ніжно прибрала його вказівним пальцем. Життя для них обох виявилося не таким, як вони очікували, але вона хотіла присвятити решту свого тому, аби зберегти ту дещицю, що залишилася.
Люди відводили погляд, коли вона зустрічала когось на вулиці, але не так швидко, щоб вона не зауважила співчуття. Андерс мав погану славу в усьому містечку й був постійним членом місцевої компанії пияків. Інколи захмелілим він волочився на хитких ногах і викрикував лайливі слова всім, кого зустрічав.
