англомовна Біблія в шухлядці – і все це за цілком європейську оплату. Номер з аскетичним виглядом, однак з усім необхідним для комфортного проживання: велике ліжко з ортопедичним матрацом, міні-холодильник з алкогольними напоями, великий телевізор на стіні. Та, відкрутивши кран у ванній і замість гарячої води почувши приглушене гарчання, Олександр зітхнув. Влада змінюється – труби залишаються.
– Що? – запитали в слухавці, коли він набрав рецепцію.
– У мене немає води в номері, – повідомив Олександр.
– І що? – пролунало у відповідь.
На мить чоловік розгубився. Українська діаспора не передавала разом з мовою українську ментальність.
– Викличте майстра, будьте ласкаві.
– Номер? – ліниво запитала слухавка.
– Сорок сьомий.
Кілька секунд було тихо.
– Зараз до вас прийде майстер, – озвалися слідом. – Бажаєте чаю чи, може, кави?
Олександр відмовився та поклав слухавку. Послабив краватку, замінив один діловий костюм на інший. За цей час принесли каву, яку він не замовляв, прийшов майстер і діловито заліз під умивальник, чомусь прийшла прибиральниця, покрутилась, витерла підвіконня та вийшла.
Залишивши свій багаж на огляд Батьківщини (нічого важливішого за улюблені труси там і так не було), Олександр вийшов з номеру, спустився на перший поверх і сів у люб’язно прочинені двері лімузина. Мотор тихенько загарчав, і авто перелаштувалось у другий ряд. Віталік не питав, куди їхати. У нього були чіткі інструкції щодо того, як поводитись з іноземним клієнтом. А Олександр зауважив, що клітка вищого розряду має на диво золоті прута.
Вулички Львова пролітали за вікном. Олександр Шипалко дивився їм услід – не пригадував. Десь тут був його дім, у якихось парках він гуляв із друзями, на невідомих гойдалках проводив час після уроків. Однак це було колись. Життя в Америці спростило всі спогади, забравши злети та падіння, залишивши по собі лише приємне відчуття, що «раніше було яскравіше».
Лімузин зупинився біля помпезної будівлі з яскравою вивіскою «Інстер Банкін Груп» і нижче – «Ми турбуємося про ваші вклади». Олександр вийшов з автомобіля та відчув себе дріб’язковим поруч із такою величчю. Якщо бути точним, то величчю й несмаком. Масивні колони, важкі оксамитові портьєри та довгі килими навіювали сум.
Його зустрічав широкоплечий представник банку, якого в Нью-Йорку взяли б на роль клубного викидайла без додаткового кастингу. Олександр пройшов за ним кілька коридорів та, відчинивши двері з масивними позолоченими ручками у вигляді драконових голів, увійшов до зали переговорів.
– Пане Ігорю.
– Пане Олександре, – назустріч підвівся директор «Інстер Банкін Груп».
Високий, із помітним черевцем, Ігор Жатек ледве поміщався в дорогий темно-синій костюм. Коротко стрижене світле волосся, насичений запах одеколону, постійно примружені очі, наче їхньому власнику було наперед відомо, що ти скажеш. Стилісти явно створювали цей
