склянки. Тоді йому пекло в грудях й паморочилось у голові. Зараз хлопець відчував те саме, адже перед ним була справжня красуня: довге лискуче чорне волосся, маленький носик, яскраво-блакитні очі, пухкі малинові губи. За такою, напевно, навіть старші хлопці захоплено прицмокували вслід.
Нова дівчина була геть не схожа на Катрусю – витончена, тендітна, наче дзвіночок. Але Марічка вже подобалась Антону. Сашко добре пам’ятав, що коли батьки сварились, мама кричала про зраду, про зруйноване щастя. Він точно не буде чуже зачіпати! Добре, що є Катруся. Вона теж мила, завжди привітна, а ще – посмішка в неї гарна. Поки вона близько – все буде добре.
Хлопець наздогнав дівчинку та взяв її за руку. Катруся тихо зойкнула й подивилась услід Антону з Марічкою, які також трималися за руки:
– Смішні вони.
– Чого? Це нормально. Їм добре разом.
– А тобі це нащо? – Катруся кивнула на їхні переплетені пальці.
– Ти мені подобаєшся, що тут не ясно?
– Правда?
– Правда.
Дівчина хвильку подумала – і міцніше стиснула долоню.
У Катрусі була лише мама. Робота в магазині відбирала багато часу й енергії, тому, виговорившись за день, утомлена жінка не знаходила слів для доньки. Катруся прибирала хату, готувала їсти, поралась на городі, а мама за це приносила їй смаколики з магазину.
До приїзду Сашка дівчинка багато часу проводила на самоті. У присутності інших їй було важко – вона соромилась, шарілась, замовкала й забивалась у куток. Знайти друзів у селі було непросто. Бо куди б ти не прийшов – там про тебе вже знали: добрий ти чи поганий, пустиш сльозу чи вдариш у відповідь. Але зараз її ніхто не проганяв і не сміявся. Діти швидко звикли одне до одного й майже щодня зустрічалися вчотирьох.
Літній день важко зачинав вечір. Задуха не поспішала пірнати за обрій услід за пекучим світилом. Волохаті сутінки теж були гарячі на дотик.
Антон зібрав усіх під гіллястою грушкою, з якої раз у раз за комір сипалися суха кора й дрібні гілочки.
– Антончику, розкажи страшну історію! А як не знаєш, то вигадай, – Марічка сиділа біля Антона та гризла насіння.
Її блакитні очі весело примружились, мовляв, спробуй налякай.
– Ну слухайте! Тільки вигадник із мене поганий, тому казатиму правду, – хлопець стишив голос, і друзі нашорошили вуха: гучний голос лише зіпсував би оповідку. – Коли наш клуб ще був закритим, на танці ходили в сусіднє село. Туди дві дороги було – коротка, але через старе кладовище, і довга – через міст. Але через міст ходити боялись, бо вночі там з’являвся Перейдень.
– Хто-хто? – перебила хлопця Марічка.
– Перейдень, – терпляче повторив Антон. – Він служив бісиці, яка до баби Стефи жила. Коли вона була молодою – до клубу ходила. Їй там сподобався хлопець, Максим, що на гармоніці грав. Але в нього вже була наречена. Відьма про це знала, та все одно почала залицятися. За це її після танців підстерегли подруги нареченої та побили. І
