хлопцеві нічого не залишалось, як підвестись і побігти за дівчинкою. Марічка бігала набагато швидше, але завжди піддавалась Антону. Хлопець наздогнав її біля великого яру, де на самому краєчку всілась його обраниця, і захекано вмостився поруч. Утікачка крутила в руках щойно зірвану ромашку.
– Чого квітку мучиш? – спитав обережно.
– Люблю я ромашки…
– А хочеш я тобі цілий букет назбираю? Хочеш, хочеш?
Хлопець схопився на ноги й уже готовий був бігти не тільки за ромашками, а й за трояндами з садочка тітки Галі, і за бузком бабці Оксани, і навіть на базар, куди з’їжджались молодиці з двох сусідніх сіл та продавали все, чим городи багаті.
Але цього разу дівчинка заперечливо похитала головою, загадково усміхаючись.
– Мені однієї ромашки вистачить, – дівчинка стала повільно, одна за одною, обривати білі пелюстки, бурмочучи собі під ніс: – Любить – не любить, любить – не любить…
Заведений хлопець вирвав із її рук обскубану ромашку і видер решту пелюсток одночасно, крикнувши:
– Любить!
Марічка дзвінко розсміялась:
– Чим доведеш?
– Хочеш, тобі грушок принесу, з городу тітки Ксені?
– А як вона на тебе свого Рекса спустить? – почала дражнитись Марічка. – Це тобі не якийсь дворняга, скажуть йому «фас» – одразу без штанів лишишся! Відкусить тобі носа, щоб знав, як за чужими грушками лазити!
– А от і ні! – Антон густо зашарівся, згадавши про кусючого Рекса. – Я не боюся собак!
– Ага, так як тоді, коли з дашка літньої кухні стрибнути намагався. Та так намагався, що й з місця не зрушив.
Антон ображено відвернувся.
– Ну гаразд. Принеси мені…
– Що? Я на все готовий!
Марічка нахилилась до вуха хлопця й ніжно прошепотіла:
– Перо з хвоста Гектора.
– Гектора?
У пам’яті одразу виринули події півгодинної давності. Коли півень притиснув хлопця до паркану, і тільки поява Сашка врятувала Антона від принизливого крику про допомогу. Зрештою, не так самого Сашка, як несподівана хоробрість Катрусі – що було ще образливіше, розкажи він комусь. Але показати свою слабкість перед Марічкою? Та нізащо! Тому хлопець витер носа об рукав сорочки і рвучко піднявся з трави.
– Ти точно цього хочеш?
Марічка вляглась горілиць і роздивлялась хмарки, що пролітали над головою.
– Точно-точно, іди вже.
І хлопець побіг шукати півня. Точніше, шукати, як можна взяти пір’я, оминувши власне зустрічі з його власником.
Марічці й діла не було до пера нещасного півня, але щоразу, як вона виголошувала свою забаганку Антонові, в очах хлопця спалахував шалений вогник. І він завжди приносив їй те, що б вона не побажала. На рік старший за дівчинку, білявий хлопець кохав її отим щирим дитячим коханням, яке дорослішало щороку.
Марічка заплющила очі й усміхнулась. Добре, коли тебе люблять.
Наступного
