тобі!
Прикро було Кукулині почути таку відповідь, але як у хаті затихло, вона подумала собі: «Ну й нехай! Мало що скаже людина зозла, хіба це треба пам’ятати! Добре, що вже затихло».
І пішла.
Тимчасом краснолюдки почули крик свого Підземка і кажуть:
– Біда! Нема ради – треба йти рятувати!
Не минуло й кілька хвилин, і тут у хаті сталося диво. Вилазять з-під печі маленькі чоловічки в жовтих і зелених жупанцях, кожний тримає в руці червону шапочку і низенько кланяється жінці та просить, щоб відпустила їхнього товариша, а вони насиплють їй у запаску стільки грошей, скільки зможе втримати.
Як почула жінка про гроші – одразу ж серце її зм’якло, але тут сусідка шепоче їй на вухо:
– Не пускайте його, кумо, з доброї волі, заради Бога! Бо вони не повернуть вашого синочка, а оті гроші – то просто порохнява і все!
Тоді жінка:
– Ану геть звідси! Віддайте мого хлопчика, а ваших грошей мені не треба! Тікайте хутчій, бо всій компанії дістанеться!
Краснолюдки прищулили вуха і шасть під піч один за одним! А жінка вхопила Підземка за вухо та й на сміття.
Підземок заверещав, як кошеня, коли кинуть його на землю, – не стільки з болю, скільки зі страху, бо не знав, що з ним тут буде.
У цю мить Кукулина озирнулася.
Дивиться – лежить той бідолаха на смітнику і плаче.
Жінка підійшла, втерла йому сльози, ласкаво заговорила, відломила зі свого сніданку шматок хліба і тицьнула йому в руку. Тоді вирвала жмут зеленої травички і підстелила, щоби малому було сухо та чисто. А побачивши, що вже сонце підбилось високо, знайшла над ровом великий листок лопуха і прикрила Підземка від спеки, наче шатром.
Підземок удячно глянув на вдову, а побачивши, як Марися плеще в рученята з радості, що він так гарненько лежить собі на травичці і під листком, вдячно усміхнувся до неї, і йому стало якось так солодко, гарно, а серце сповнилось великою радістю.
– Дай Боже віддячити! – шепнув про себе, коли Кукулина відійшла з дитиною на руках.
Вона радо взяла би його з собою, але якось не посміла. Адже у нього є мати, а ненька – відома річ, хоч і насварить або й висіче лозиною, однак знову пригорне й обніме.
Так думала Кукулина, бо звідки їй знати, що краснолюдки підмінили жінці дитину і це не її власна, лише підкидьок.
Минув день. Увечері жінка вийшла подивитись, що сталося з Підземком, а там і сліду його нема! Зате під порогом уже лежить Ясько: волосся – як льон, оченята – як волошки, губенята – як лісова суничка!
То краснолюдки віддали його жінці, а свого забрали назад.
Ото була радість і втіха! Жінка насмажила яєчні щось із десятка яєць, сусідку запросила, ще й коржа спекла – так дякувала їй.
Згодом той Ясько виріс, став великий, але завжди був якийсь дивний: тікав від людей, бродив по лісах та горах і завжди говорив, які то скарби, які дива він бачив під землею у краснолюдків. Люди вважали його за дурника і словам його не йняли віри. І так – все життя.
Тим часом Підземок скоро одужав,
