про гороскопи.
Нахилившись до неї, він сказав:
– Та хіба ви вірите в астрологію?
– Власне, – відповіла та, – я вірю у все потроху.
Хтось спитав у Майстра, чи вірить він в удачу.
– Безперечно, – відповів він, лукаво зблиснувши очима. – Як ще можна пояснити успіх людей, які тобі не подобаються?
Майстер нещадно критикував тих, хто упивався власною образою або жалістю до себе:
«Образа – ніщо, – казав він, – якщо не виявляти наполегливості у тому, аби пам’ятати про неї».
Майстер якось розповів про жінку, яка поскаржилася в поліцію на те, що її зґвалтували.
– Опишіть цього чоловіка, – сказав поліцейський.
– Почати з того, що він був ідіот!
– Що ви сказали, пані? Ідіот?
– Так-так. Ні на що не здатен – доводилося самій допомагати тому телепневі.
Історія ця вже не видавалася такою смішною, коли Майстер додав:
– Щоразу, як ображаєтеся на щось, з’ясуйте, чим саме ви допомогли образникові.
Це зауваження викликало бурю протесту, тож він додав:
– Чи може хтось образити вас, якщо ви відмовляєтеся ображатися?
Коли Майстра запитали, як слід користуватися Писанням, він у відповідь згадав історію з тих часів, коли ще був шкільним учителем й захопив зненацька своїх учнів таким питанням: «Як можна визначити висоту будинку за допомогою барометра-анероїда?»
Один здібний хлопчина тут же відповів: «Я б прив’язав барометра до линви, опустив би його на тій линві, а потім заміряв її довжину».
«Винахідливий у своєму невіданні», – так прокоментував Майстер цю відповідь.
А потім додав: «Такими є винахідливість і невідання тих, хто користується своїм розумом, аби зрозуміти Святе Письмо, яке в голові можна «зрозуміти» не більше, ніж захід сонця чи океан, чи шелестіння нічного вітру в деревах».
«Люди не хочуть відмовлятися від своїх ревнощів та образ, тривоги та почуття провини, бо що ці негативні емоції надають їм «драйву», допомагають відчути «смак життя»», сказав Майстер.
І навів ось який приклад:
Місцевий поштар, аби скоротити собі дорогу, їде навпростець через пасовисько. Його помічає бик і кидається навздогін. Бідаха ледь-ледь устигає дістатися загорожі.
– Ще трохи, й зачепив би тебе рогами? – питає старого листоношу Майстер, що спостерігав за цією сценою.
– Еге ж, – відповідає той віддихуючись, – Щоразу так: ще трохи, й зачепить.
Науковець прийшов до Майстра, аби дорікнути тим, що Майстрове неприйняття концепцій, якому він протиставляв «безконцептуальне пізнання» – це неповага до науки.
Майстер вибився з сил, пояснюючи, що він – заодно з наукою. «Адже, – переконував Майстер, – якщо ти захочеш пізнати свою дружину, таке пізнання краще поширити за межі наукової концепції!»
Пізніше, спілкуючись зі своїми учнями, він ще наполегливіше відстоював свою позицію:
– Концепції заганяють
