правдивим, – казав він, – якщо цього ніхто не захотів підняти на сміх?»
В свої молоді роки Майстер був політичним активістом і якось мав очолити антиурядовий марш протесту. Тисячі людей полишили свої домівки й роботу, аби приєднатися до заворушень.
Та не встиг марш розпочатися, як він закликав людей розходитися.
«Ти просто не можеш цього зробити: цей марш планувався за багато місяців до того, й багато людей заплатили за нього дорогу ціну. Вони звинуватять тебе в непослідовності», – чув він від своїх збуджених послідовників.
Але Майстер був незворушним: «Я є відданим прихильником не послідовності, а Істини», – сказав він.
Єдина причина, учив Майстер, чому люди настільки нещасні – вони думають, що нічого не можуть змінити.
Йому особливо подобалася історія про чоловіка, який каже продавцеві: «Цей транзисторний приймач, що ви продали мені, просто чудовий в плані якості звука; але я хочу обміняти його на інший, який транслює цікавіші програми».
– Чого ти прагнеш?
– Миру, – відповів гість.
– Тим, хто прагне захистити своє «его», справжній Мир принесе лише неспокій.
А одній групі віруючих, що прийшли повитріщатися на нього й попросити благословення, він сказав із пустотливою усмішкою: «Нехай світ Божий назавжди лишить вас спокою!»
Повернувшись із подорожі, Майстер поділився одним дорожнім враженням, яке йому видалося алегорією самого життя.
Під час короткої зупинки він підійшов до вуличної закусочної, де вже були виставлені страви: смачні супи, пахучі каррі, й різноманітні наїдки, від яких просто неможливо було відвести очей.
Він замовив суп.
– Ви з цього автобуса? – запитала у нього огрядна продавчиня. Майстер кивнув.
– Тоді супу не наллю – не просіть.
– А як щодо гарячого каррі з паровим рисом? – здивувавшись її відповіді, спитав Майстер.
– В жодному разі, якщо ви з цього автобуса. Можете взяти бутерброди. Я готувала ці страви увесь ранок, а на те, щоб з’їсти їх, у вас є не більше десяти хвилин. Я не хочу, щоби ви їли те, чим не зможете по-справжньому насолодитися, через брак часу.
У Майстрові не було нічого бундючного чи пафосного. Дикий, розкотистий регіт повсякчас переривав його мову, що неабияк бентежило тих, хто сприймав усерйоз власну духовність – і самих себе.
Один розчарований відвідувач висловився про нього так:
– Цей чоловік – блазень!
– Аж ніяк, – сказав у відповідь Майстрів учень. – Ти не помітив головного: блазень заставляє тебе сміятися над ним, а Майстер робить так, щоби ти посміявся над собою!
– Як можна навчитися довіряти Провидінню?
– Довіряти Провидінню, – сказав Майстер, – все одно, що зайти в дорогий ресторан, не маючи жодного цента в кишені, і з’їсти десяток устриць з надією знайти перлину, щоби оплатити рахунок!
Учнів
