style="font-size:15px;"> – Де мені знайти достойного Майстра, коли я повернуся в свою країну?
– Ще не було жодної хвилини, коли б ти не перебував у присутності такого.
Учень був спантеличений цими словами.
– Просто придивляйся до своєї реакції на все: на птицю чи на лист дерева, на сльозу або посмішку —
і вже одне це стане твоїм Майстром.
Майстер в жодному разі не був поборником етикету й хороших манер, але у його поводженні з іншими завжди була присутня природна поштивість і благородство.
Його молодий учень якось вилаяв вуличного регулювальника, коли одного вечора відвозив Майстра додому. У своє виправдання учень сказав таке:
– Краще вже я буду самим собою і не стану приховувати від людей, як почуваюся. Ввічливість – ніщо інше, як надимання щік повітрям.
– У твоїх словах є сенс, – приязно відповів Майстер. – Але саме надуті повітрям шини нашої автівки пом’якшують наше просування дорожніми вибоїнам.
Рідко коли Майстер бував настільки красномовним, як тоді, коли попереджав проти сили слів обворожувати і напускати ману:
«Стережіться слів, – казав він. —
Тієї ж мити, як ви відвернетеся,
вони почнуть жити своїм власним життям;
вони засліплять,
загіпнотизують,
затероризують, —
заведуть вас на манівці
від реальності, яку представляють, —
і змусять повірити у власну реальність».
Світ, який ви бачите,
це не Царство, яким його бачать діти,
але світ, складений з уламків,
розбитий на тисячі фрагментів
силою слова…
Це ніби кожну океанську хвилю
бачити окремішньою й відділеною
від тіла океану.
Коли слова і думки стишуються —
розквітає увесь Всесвіт —
непідробний, цілий і єдиний —
І слова стають тим,
чим вони завжди мали бути:
нотами – а не музикою,
меню – а не стравами,
дороговказом – а не кінцем подорожі».
Одного разу, коли Майстер розповідав про гіпнотичну силу слів, хтось вигукнув з задніх рядів:
– Ти мелеш дурниці! Якщо я скажу: «Бог, Бог, Бог» – це зробить мене божественним? А якщо я скажу: «гріх, гріх, гріх» – це зробить мене негідником?
– Сядь, де сидів, вилупку! – сказав Майстер у відповідь.
Але чоловік розлютився так, що навіть втратив дар мови. А оговтавшись, вибухнув потоками лайки в бік Майстра.
На що Майстер з виглядом щирого каяття відповів:
– Прошу мене вибачити, пане, я забувся. Я щиро вибачаюсь за мою непростиму хибу.
Одразу ж той чоловік заспокоївся.
– Що ж, от вам і відповідь: знадобилося всього лише слово, щоби вивести тебе з себе, і ще одне – аби привести до тями, – сказав Майстер.
Якось Намісник, полишивши свою поважну резиденцію, прибув до Майстра з вимогою, аби
