як він поштиво розв’язав мотузку, розвернув папір обгортки й дістав її зміст – ніби цей пакет був живою істотою.
Одна вірянка повідала Майстрові, що цього ранку ходила сповідатися.
– Навіть не уявляю собі, що ти здатна скоїти тяжкий гріх, – сказав Майстер. – У чому саме ти сповідалася?
– Якось розлінувалася й не пішла у неділю на месу, а одного разу посварилася із садівником. А було таке, що навіть вигнала свою свекруху з хати аж на цілий тиждень.
– Але ж це сталося п’ять років тому, чи не так? Певно, ти вже давно у цім висповідалась.
– Так-так. Але я щоразу у цьому сповідаюся. Мені так подобається згадувати про це…
– Прийде день, і ти зрозумієш, що зайнятий пошуками того, що у тебе вже є, – сказав Майстер одному не в міру старанному учневі.
– Тоді чому ж я не розумію цього зараз?
– Тому що дуже стараєшся.
– Чи маю, в такому разі, відмовитися від зусиль?
– Якщо скинеш напругу і дозволиш усьому статися у свій час, воно проявиться своїм ходом.
Для людей, які вправлялися в доброчинності заради здобуття Божої ласки чи благовоління, у Майстра була напоготові така приповідка:
Юрма народу зібралася, аби виграти кадилак, який був призом у змаганні, влаштованому відомою компанією – виробником мила.
Їм задали питання: «Чому вам подобається мило «Божественний аромат»»?
Одна жінка чесно відповіла: «Тому, що мені дуже хочеться виграти кадилак».
– Я пробув у тебе чотири місяці, й ти все ще не навчив мене жодної духовної вправи чи техніки.
– Вправи? – спитав Майстер. – Скажи на милість, навіщо тобі потрібні вправи?
– Щоби досягти внутрішньої свободи.
Майстер вибухнув нестримним реготом:
– Тобі дійсно знадобиться неабияка вправність, аби віднайти свободу за допомогою пастки, що зветься вправою, – сказав він.
Коли один учень поскаржився на те, що Майстрова духовність потребує осучаснення, Майстер голосно розсміявся у відповідь. А затим розказав історію студента, який спитав у книжковому магазині:
«Чи немає у вас новіших книг з анатомії? Цим вже щонайменше десять років».
«Так-то воно так, – відповів продавець, – але за останні десять років у людському тілі не добавилося ніяких кісток».
– І у людській природі, – додав Майстер, – нічого не додалося за останні десять тисяч років.
Майстер якось запропонував таку загадку:
– Що художник і музикант мають спільного з містиком?
Всі здалися.
– Усвідомлення того, що найсолодша мова злітає не з язика, – сказав Майстер.
Майстер саме йшов вулицею, як із дверей одного будинку вискочив чоловік, і вони двоє зіткнулися з величезною силою.
Чоловік розходився й вибухнув лайкою. Майстер на те відповів легким поклоном,
