водоспадівта річок».
Коли Майстер зустрівся із групою шкільних вчителів, то довго й жваво бесідував з ними, бо ж колись і сам був учителем у школі. Проблема з учителями, казав він, полягає ось у чому: вони увесь час забувають про те, що освіта повинна мати на меті не навчання саме по собі, але життя, як воно є.
Майстер розповів, як свого часу помітив одного хлопця, що рибалив на річці.
– Привіт! Чудовий день, аби повудить рибку! – привітався він із підлітком.
– Авжеж, – почулась відповідь.
Після невеликої мовчанки Майстер спитав:
– А чому ти сьогодні не в школі?
– Так ви ж, пане, самі сказали – чудовий день для рибалки.
А потім розповів і про запис, який принесла його мала донька у своєму шкільному щоденнику: «З навчальною програмою Міна справляється добре. Могла б справлялася на відмінно, якби щира радість від життя не стояла на перешкоді її успіхам у шкільній програмі».
Майстер любив показувати, що природа наскрізь просякнута блаженством. Якось, сидячи у садку, він вигукнув:
«Погляньте на ту яскраво-синю пташку,
що сидить на гілці отого дерева,
скаче вгору-вниз,
вгору-вниз,
наповнюючи світ своєю мелодією,
щиро віддаючи усю себе
нестримній насолоді,
адже не має уявлення
про завтра».
– Закон – це прояв Божої святої волі, – благочестиво сказав проповідник, – і в силу цього мусить бути пошанований і люблений.
– Маячня, – відповів Майстер. – Закон – це необхідне зло, і в силу цього мусить бути урізаний до самих кісток. Покажіть мені того, хто любить закон, і я покажу вам безмозкого тирана.
І за нагоди розказав про свою сестру, якій набридло пхати коляску з маленькою донькою, тож вона приробила до коляски мотор. Тут у справу втрутилася поліція. Для початку там заявили, що моторизована коляска здатна розвивати швидкість у три милі за годину й тому підпадає під класифікацію «самохідний транспортний засіб». А значить, мати-власниця коляски має отримати документи на машину, номерні знаки, обладнати її фарами та гальмами – й, на довершення всього цього, сама отримати водійські права!
Для Майстра всі правила, навіть найсвятіші, мали чисто прикладну цінність і мали поступатися Реальності, яка тільки й була Верховним Законом.
Коли його донька-підліток, наслідуючи моду, захотіла носити сукню з відкритими плечима, її мати вирішила, що та ще замала для подібної сукні. Палкі суперечки, не вщухаючи, тривали днями.
Зрештою вони звернулися до Майстра, аби той розсудив їх, на що почули таку відповідь: «Нехай спробує поносити. Якщо ця сукня не спаде з неї – значить, вона достатньо доросла, щоб носити її».
Чоловік, що прийшов до Майстра по слово мудрості, був релігійним письменником. Майстер прийняв його з такими словами:
– Дехто пише, щоб заробити на життя; інші – щоби поділитися своїми здогадками чи підняти питання, які не даватимуть спокою
