до божевілля. В’язні вішалися, топилися.
До середини 1937 року на Соловках зібрано весь цвіт української підсовєтської інтелігенції та українських комуністичних кіл. Тоді в цьому концтаборі були представники найрізноманітніших політичних партій і угруповань. Тут можна було побачити і монархістів-гетьманців, і федералістів, правих і лівих есерів, комуністів і соціял-демократів.
«Радянська влада», ота «радянська держава», про яку говорив академік Кримський, що вона нагороджує всіх рівно й однаково (його самого, так само, як і його «ворога» Грушевського), справді таки вдарувала всіх однаковими концтаборами. Опинившись на Соловках (чи в інших таких же значних місцях) перед єдиною для всіх небезпекою, багато з в’язнів забули про давні політичні чвари й незгоди, браталися між собою і з гірким жалем та болем думали про перейдений шлях.
Четвертий період в історії половецької каторги слід починати з того часу, як на чолі НКВД СССР став Єжов. Становище трудящих і підсовєтської інтелігенції України стало нестерпуче тяжким. Гіршає й без того гіркий режим на Соловках.
Уже з зими 1936—1937 року на Соловках в’язнів чимраз більше обмежували в праві перебувати за межами Кремля. Багатьох садовили до ізоляторів; чимраз частіше на острові відбуваються «фашистські» процеси, після яких десятки людей діставали додаткові терміни ув’язнення й опинялися в ізоляторах. Тому 1937 року нікого майже не звільнено з каторги. Всі, хто відбув термін ув’язнення, діставали, як правило, додаткові терміни по 5—10 років. Обмежено вихід за браму Кремля. У Кремлі зібрано силу в’язнів. А що всім в’язням цим не можна було дати роботу в Кремлі, то створилася група «ненаряджених» (від слова «наряд»). Люди ці сиділи без праці, і, звичайно, одержували гіршу, голодну пайку.
Нарешті, десь 22 чи 25 червня 1937 року, зігнали до Кремля всіх в’язнів і оголосили, що віднині соловецькі острови, які досі вважалися за 3 відділ Біломорсько-Балтійського табору, перетворюється на «Соловецкую тюрму особого назначения Главного управления государственной безопасности СССР», а в’язні зватимуться не «заключенными («зека»), а «лишенными свободы» (л/с). Обмежено право листування. У листах не можна подавати ні географічних, ні топографічних, ні будь-яких інших відомостей про життя й становище на островах; осіб же, які подаватимуть у своїх листах ці відомості, суворо каратимуть.
Через брак придатної для використання робочої сили сільськогосподарський сезон на Соловках закінчено з великими труднощами. До того розпочато роботи коло перетворення соловецького Кремля на в’язницю у повному розумінні цього слова. Почалися ремонти, перебудови. На острови привезено багато цегли та іншого будівельного матеріалу. Мали будувати за 2 кілометри від Кремля, на території колишньої цегельні, ще одну величезну тюрму наймодернішого типу. Щоб дістати робочу силу, нове соловецьке начальство звернулося до «Белбалтлагу» з проханням надіслати на острови «соцблизких» – усякий карний елемент. «Белбалтлаг»,
