Соловецький етап. Антологія. Антология
Чтение книги онлайн.
Читать онлайн книгу Соловецький етап. Антологія - Антология страница 29
Звичайно, цього інциденту ні Любченко, ні хто інший не розголошували, і в мене немає ніяких підстав думати, що Любченко в цьому випадку провокував Запорованого. Він дуже страждав від самітности та сумнівів.
Ще до самогубства Панаса Любченка – то М. Любченко якось нарікав на нього. Після смерти П. Любченка становище Миколи Любченка ще погіршало. Його почали викликати до третьої частини. Тепер остаточно розвіялися надії на швидке звільнення з Соловків.
Страшенно ненавидів Постишева. Коли у «Правде» з’явилася перше замітка, спрямована проти Постишева, Любченко, читаючи газету, веселенько виспівував імпровізовану пісеньку:
Проміння в очах:
Павло Петрович Постишев
Уже на Соловках.
Називав його не інакше, як «мальчиком для битья». Так само недолюблював і Петровського і натякав на те, що й Петровський сприяв його арештові.
Любченко вихваляв Лазаря Кагановича, у якого він був за секретаря, коли той очолював ЦК КП(б)У. Між іншим, Любченко розповідав, що за тих часів Володимир Винниченко ніби знову не раз звертався з проханням про дозвіл повернутися на совєтську Україну. І коли Каганович запитував Любченка, яка його думка про це, то він категорично заперечував, і дозволу Винниченкові не дали.
Одинокий і засмучений, жив він у Кремлі. Здається, єдиною для нього втіхою була його родина, а надто маленький син, якому писав предовгі листи-вірші, як і завжди російською мовою. Та й така поведінка не врятувала Любченка, і він виїхав із Соловків разом з багатьма українцями.
* Народився 2 грудня 1890 року с. Борова Рудня (Хорошівський район, Житомирська область) в родині лісничого, що мав шляхетне походження. Один із лідерів боротьбистів.
Нарком освіти в українському уряді, нарком внутрішніх справ. Був редактором журналів «Червоний шлях», «Радянська освіта».
26 квітня 1926 року Сталін поклав на Шумського відповідальність за поширення антиросійських настроїв в Україні. З іменем Шумського був пов’язаний національний ухил – «шумськізм». Під тиском розгорнутої проти нього політичної кампанії на червневому (1926) пленумі ЦК КП(б)У визнав «помилковість» своєї позиції. Звільнений з посади наркома освіти 1927 року й висланий до Москви на другорядну роботу в профспілці.
Заарештований 13 травня 1933 року за звинуваченням у приналежності до Української військової організації (УВО) та засуджений до 10-річного ув’язнення у виправно-трудовому таборі.
У 1933—1935 рр. перебував на Соловках. 9 жовтня 1937 р. тяжко хворого Шумського знову заарештували у зв’язку зі справою боротьбистів. У листопаді 1939 р. справу через хворобу й відсутність матеріалів, які б свідчили проти нього, було припинено. У роки війни домагався реабілітації. Після закінчення терміну заслання (13 травня 1943-го) через хворобу змушений залишитися у Красноярську. Працював над монографією «Малороси», текст якої знищив у липні 1946 р., прийнявши рішення про