в лапки процитоване нею слово. – У тім сенсі, що це вас турбує, що ваш хлопець – син диявола.
Настала черга розсміятися Клінту. Сама думка про Джареда бодай якось пов’язаного з дияволом, Джареда, котрий змахує москітів собі з рук, замість того, щоб їх давити, була сюрреалістичною. Авжеж, син його турбує, але не тому, що той може колись опинитися за ґратами і колючим дротом, як Джінет, і Рі Демпстер, і Кітті Мак-Дейвід, і як та бомба, що в ній цокотить годинниковий механізм, знана як Ейнджел Фіцрой. Чорти забирай, у хлопця навіть не вистачає духу, щоб запросити Мері Пак піти разом з ним на весняний бал.
– Джаред у порядку, і я певен, що Боббі також. Як ці ліки впливають на ваші… як ви їх називаєте?
– Помутніння. Це коли я просто не можу людей ясно бачити і ясно їх чути також не можу. Уже краще, відтоді як я почала ці нові пігулки.
– Ви це кажете не просто, щоб щось сказати? Бо ви мусите бути зі мною чесною, Джінет. Пам’ятаєте, як я завжди кажу?
– ЧПД, чесність приносить дивіденди. І я щира з вами.
Мені краще. Хоча інколи мене підломлює, і тоді я починаю плисти, і помутніння повертаються.
– Є якісь винятки? Хтось, хто пробивається гучно і ясно, навіть коли вас накриває? Й, можливо, навіть вишпортує вас із того стану?
– Вишпортує! Мені це подобається. Ха, Боббі, може. Йому було п’ять, коли я сюди потрапила. Зараз дванадцять. Він грає на клавішних в одній групі, ви можете в таке повірити? І співає.
– Ви можете пишатися.
– Я й пишаюся. Ваш мусить бути десь такого ж віку, правильно?
Клінт, який розумів, коли котрась з його панянок намагається змінити тему розмови, видав нерозбірливий звук, замість сказати їй, що Джаред уже наближається до того віку, коли мають право голосувати, хай яким чудернацьким це не здається його батькові.
Вона штовхнула його в плече:
– Не забувайте нагадувати йому про кондоми.
Від притіненого парасолем охоронного поста біля північної стіни прогримів підсилений гучномовцем голос:
– АРЕШТАНТКО! ФІЗИЧНІ КОНТАКТИ ЗАБОРОНЕНО!
Клінт скинув руку, махнувши тому офіцерові (важко вгадати через гучномовець, але йому подумалося, що уніформа в садовому кріслі – це той гівнюк Дон Пітерз), щоб показати: тут усе тип-топ, а потім сказав Джінет:
– Я тепер думатиму, як обговорити це з моїм психотерапевтом.
Вона розсміялася, задоволена.
Клінтові спало на думку, і то не вперше, що, якби обставини були цілком іншими, йому б хотілося бути з Джінет Сорлі друзями.
– Слухайте, Джінет. Ви знаєте, хто такий Ворнер Вулф? – Нумо, до відео! – вмент відгукнулася вона показово зімітованою фразою. – А чому ви питаєте?
Гарне питання. Дійсно, чому він це запитав? Хіба стосувався тут бодай чогось той старий спортивний оглядач? І яке значення могло мати те, що його поп-культурна компетенція (як і його зовнішність) були дещо неактуальними?
Інше, краще, запитання: чому Лайла йому збрехала?
– Та
