кабінетику він закип’ятив воду й зробив мені м’ятний чай. Поки я сиділа за його столом і сьорбала гарячий чай, він час од часу визирав до стійки, щоб переконатися, що місіс де Вітт немає поруч. Інакше вона обов’язково звинуватила б його в утриманстві.
– Так чи інакше, – мовила я, – чому ви на посту? Я думала, тут буде нічний портьє.
– Він також хворий. Моя дружина зараз дуже на мене сердиться. Вона мала піти до книжкового клубу, але тепер їй нема кому доручити дітей. Вона сказала, що якщо я проведу тут іще хоч один вихідний, то вона сама поговорить із містером Овіцом. А цього я нікому не побажав би.
Він похитав головою.
– Моя дружина – грізна жінка, міс Луїзо. Її краще не засмучувати.
– Я б запропонувала свою допомогу. Але, мабуть, уже треба повертатися до Сема.
– Будь розумницею, – мовив чоловік, коли я вручила йому свою чашку. – Він подолав довгий шлях, щоб побачити тебе. І повір мені, йому зараз куди гірше, аніж тобі.
Коли я повернулася до кімнати, Сем уже не спав: спершись на купу подушок, він дивився зернистий телевізор. Коли я відчинила двері, він підвів погляд.
– Я просто хотіла прогулятися. Я… я…
– Не хотіла більше стирчати тут зі мною.
Я мовчки стояла у дверях. Його голова була втоплена в плечі. Він виглядав блідим і страшенно пригніченим.
– Лу… якби ти тільки знала, як мені зараз важко…
– Це… – Я вчасно зупинила себе. – Справді, – мовила я. – Усе ж добре.
Я увімкнула душ, допомогла йому підвестися й помила його волосся, вичавлюючи усе до останньої краплі з маленької готельної пляшечки шампуню. По його плечах сповзали пінні патьоки. Він мовчки взяв мою руку й поцілував мій зап’ясток – поцілунок вибачення. Я поклала рушник йому на плечі, і ми пішли до спальні. Важко зітхнувши, він відкинувся на ліжку. Я зняла свій одяг і лягла поруч, бажаючи не відчувати таку порожнечу.
– Розкажи мені щось таке, чого я про тебе не знаю, – попрохав він.
Я повернулася до нього.
– Ой, ти знаєш про мене все. Я – відкрита книга.
– Годі тобі. Потіш мене, – тихо говорив він біля мого вуха. Мені нічого не спадало на думку. Я й досі була розчарована й сердита через ці вихідні, хоча це дуже егоїстично з мого боку.
– Гаразд, – мовив він, зрозумівши, що розповіді від мене йому не дочекатися. – Тоді почну я. Я більш ніколи не їстиму нічого, окрім грінок.
– Смішно.
Він уважно подивився на мене. А потім знов заговорив, цього разу незвичайно тихо.
– Вдома усе геть непросто.
Конец ознакомительного фрагмента.
Текст предоставлен ООО «ЛитРес».
Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию на ЛитРес.
Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной,
