Зобов’язання щодо Південного блоку. Звісно, якщо українська сторона виконає всі вимоги, зокрема й щодо статусу України.
Поль кивнув. Генерал говорив про це не вперше. Фош вочевидь нервував.
– Так, мій генерале. Розумію.
– Чудово. – Генерал зробив хід, майже не звертаючи уваги на те, що відбувалося на шахівниці. Головне зараз діялося зовсім не тут. А дуже далеко звідси.
Хоч би як нечутно Леон пересувався кабінетом, однак генерал зауважив ту мить, коли той вийшов у сусідню кімнату. Лінь з його очей випарувалася, наче й не було. З кишені мундира генерал видобув ясно-блакитний конверт і передав його Полеві, намагаючись майже не рухатися й говорити так, аби його чув тільки юнак, який сидів навпроти.
– Це лише невеличка наживка – беззаперечні докази співпраці Леніна з німецьким урядом. Має допомогти під час перемовин.
Поль мовчки кивнув і заховав конверт у внутрішню кишеню піджака. Одну нескінченну мить він незмигно дивився в обличчя генерала, а відтак, ледь помітно кивнувши, опустив очі на шахівницю. Скидалося на те, ніби він трохи довше, ніж треба, обмірковує новий хід.
– Так, мій генерале. Мій хід пішаком.
Фош продовжив, так само дивлячись в обличчя Поля, а не на шахівницю:
– Конверт передасте генералові Савицькому. Леон іще раз нагадає вам деталі місії.
Цієї миті з сусідньої кімнати вийшов Леон, тримаючи в руках бювар – пухку шкіряну теку з документами. Тека замінила на столі спорожнілий келих з-під коньяку. Поряд знайшлося місце і для сигари, і для гільйотинки, і для попільнички.
Власне, усе вже було сказано, а втім, піти просто зараз Поль не міг – та й партія вимагала завершення. Він знову окинув оком шахівницю. На жаль, те, що він побачив, його не потішило – така партія не могла закінчитися нічиєю перемогою. Поль подумав, що було б добре, якби в цьому кабінеті йшлося тільки про шахи.
– Мій генерале, ситуація патова.
Фош узявся за чорного пішака, опустив очі на шахівницю, а тоді заклопотано глянув на співрозмовника. На фігуру в руках він зиркнув лише мигцем.
– Полю, будьте обережні. За нашими даними, в Україні діє серйозна фігура з німецької агентури. Так, це пат.
Нарешті було сказано все і можна було спокійно йти. Деталі – у Леона, а генерал нехай залишається наодинці з дивною партією та власними побоюваннями.
Поль відсунув крісло і підвівся.
– Генерале!
Щойно Поль залишив кабінет, Фош також підвівся. Шахи його більше не цікавили. Підходячи до вікна, він замислився над тим, чи зміг донести до Поля думку про виняткову важливість його місії.
– Та чого я непокоюсь, – пробурмотів генерал, – наче дурненька матуся про донечку, що вперше пішла на побачення. Поль не хлопчик, за його плечима не одна успішна операція.
Генерал затягнувся димом і визирнув у парк. Спадали сутінки, біля підніжжя сходів прогулювалася пані в елегантній сукні, темній накидці
