тисячу розіграшів, і вона приїхала додому автобусом на тиждень раніше, і мама підібрала її на вокзалі й похмуро сказала, що Керрі мусить цінувати пам’ять про це бичування як доказ того, що мама так і знала, що мама права і що єдина надія на безпеку й спасіння – всередині червоного кола. «Бо тісні ті ворота», – похмуро сказала мама в таксі, а вдома заслала Керрі в комірчину на шість годин.
Звісно, мама забороняла їй приймати душ з іншими дівчатами; Керрі сховала свої душові речі в шкільній шафці й усе одно милася в душі, беручи участь у голому ритуалі, що був для неї повний сорому й ніяковості, сподіваючись, що коло навкруг неї трохи зблякне, бодай трошечки…
(але сьогодні ох сьогодні)
П’ятирічний Томмі Ербтер їхав на велосипеді іншим боком вулиці. То був напружений з вигляду малий на двадцятидюймовому велику «Швінн» із червоними тренувальними коліщатами. Він упівголоса мугикав пісеньку про Скубі-Ду. Побачивши Керрі, показав язика.
– Агов, сракоморда! Молитовна Керрі!
Керрі обпекла його неочікувано лютим поглядом. Велик на тренувальних коліщатах похитнувся і раптом упав. Томмі заверещав. Велик лежав на ньому зверху. Керрі усміхнулася й пішла далі. Томмі скиглив, і цей звук був для її вух солодкою, повною дзвіночків музикою.
Якби ж вона могла викликати щось таке, коли забажає.
(як зробила щойно)
Вона намертво зупинилася за сім будинків до дому, дивлячись у простір порожнім поглядом. Десь позаду неї заплаканий Томмі вилазив на свій велик, тримаючись за обдерте коліно. Він закричав щось до неї, але вона пустила те повз вуха. У минулому на неї кричали справжні фахівці цієї справи.
Вона подумала:
(впади з велосипеда пхнути тебе з того велосипеда й розколоти твою гнилу макітру)
і дещо сталося.
Її розум, він… вона намагалася вхопити потрібне слово. Він напружився, наче м’яз, – раз-два. Це не зовсім точно, але дуже близько. Вона якось дивним чином подумки зігнула його, як лікоть руки, що тримає гантельку. Це теж не зовсім точно, але вона не могла придумати нічого іншого. Рука, в якій не було сили. М’яз немовляти.
Раз-два.
Вона раптом сердито подивилася на велику суцільну шибку місіс Йорраті. Подумала:
(дурна гидка стара стерва розбити тобі вікно)
Нічого. Суцільна шибка місіс Йорраті спокійно виблискувала у свіжому ранковому промінні. Живіт Керрі вхопило наступним спазмом, і вона пішла далі.
Але…
Лампа. І попільниця теж; не забувати про попільницю.
Вона озирнулася
(стара стерва ненавидить маму)
через плече. Їй знову здалося, ніби щось напружилось… але дуже слабко. Потік її думок перебився іншим, ніби щось забулькотіло з іншого, глибшого й потужнішого джерела.
Суцільна шибка ніби пішла брижами. І більше нічого. Могло бути, що то їй привиділось. А могло й не
