style="font-size:15px;"> – Усе своє життя ми прожили під тиранією стандартизованих часових поясів, стандартизованих вимірів температури і відстані, обов’язкових кодексів поведінки і прийнятних методів вираження… – еліпсиса тут не було, але Пайпер додав його, щоб наступний пасаж мав серйозніший ефект: – …ці загальні норми відняли в нас життя.
Тут він усміхнувся, щоб означити новий перехід. Пайпер спостерігав за цифровим таймером на камері. Вони хотіли, щоб він уклався в чотири хвилини, тож він зробить усе вчасно.
– Сьогоднішні героїчні дії звільнили нас від тиранії довготривалих норм, – він протягував кожне слово, насолоджувався ним, надаючи повідомленню веселості Рузвельтових «Бесід біля каміна»18. – Відсьогодні й надалі люди, які керують нашою нацією, довели, що вони герої.
Пайперові зміни інтонації стали поблажливими, чистий гайд-парківський19 задавака, зневажливий до будь-яких страхів слухачів. Щоб приземлити промову, він приперчив її популізмом Кеннеді.
– Ці нові лідери – воїни, які звільнили нас усіх, – напіввикрикнув він. – Для наступних поколінь ці визволителі зададуть новий курс свободи нашої нації.
Пайпер знав, що ці слова і не повинні мати сенсу. Вони мають лише викликати позитивну емоційну реакцію.
– Починаючи з цього великого дня, – проголосив він. Голос звучав так, наче він доносився з гранітного рота гори Рашмор. Він ніби відлунював крізь час, як Ґеттисбурзька промова20.
– Починаючи з цього великого дня, ми заперечуємо зрівняння і спрощення, нав’язані глобальними стандартами, і присвячуємо життя… – Пайпер зробив паузу, ніби щоб стримати емоції, – відновленню нашої ідентичності та суверенності.
Гідний актор дотримується сценарію.
Великий актор знає, коли імпровізувати і донести думку, яку сценарист пропустив. Відхід від сценарію або зруйнує цю пропозицію роботи, або кине її йому в обійми.
Глянувши в камеру лютим обличчям Джонсона21, Пайпер експромтом видав:
– Перед тим як створити щось із неперехідною цінністю, ми мусимо спочатку створити самих себе.
Безвідривно дивлячись в об’єктив, він додав:
– Дякую вам.
Чотири хвилини, рівно.
Кімната вибухнула аплодисментами. Грубо витесані члени команди підвелися, взялися свистіти і гупати черевиками. Навіть Пайперові суперники, його колеги-актори, що сиділи віддалік і чекали, доки настане їхня черга читати, навіть вони, скрегочачи зубами, аплодували його тріумфу.
Зашкарублий кастинг-директор Клем кинувся вперед, його м’ясисте обличчя розпливлося в усмішці. Він ляснув Пайпера по спині зі словами:
– Оте, де ти сказав про «створення самих себе»… просто геніально, – він втулив йому аркуш паперу з текстом. – Поки ти на місці, – вказав на малярну стрічку на підлозі, – можеш ще оце також зачитати
Ліндон Джонсон (1908—1973) – 36-й президент США.
