Волкова та начальника політичного відділу дивізії полкового комісара Пархоменка 11 січня 1940 року було розстріляно перед строєм солдат. Усього за кампанію Раате—Суомуссалмі фіни втратили 2700 убитими, Червона армія – за різними оцінками від 22500 до 27000 бійців. СРСР зазнав важких втрат у техніці. Було залишено або потрапило до рук ворога 43 танки, 1170 коней, 4822 гвинтівки, 106 станкових кулеметів, 29 протитанкових гармат і т. д.
Фінські перемоги на раатській дорозі та під Суомуссалмі показали, що Червону армію можна здолати незначними силами. Невеличке село в центральній Фінляндії стало символом боротьби фінських військ проти радянського агресора, про яке писали газети всього світу.
Зосередження переважних сил Червоної армії
Кінець 1939-го – початок 1940 року був позначений зміною радянської стратегії. Утворюється Північно-Західний фронт (його очолив командарм 1-го рангу Семен Тимошенко), і Сталін надав карт-бланш новому командувачу. Чотирнадцять дивізій 7-ї армії Мерецкова передислокувалися на західний фланг Карельського перешийка, а 9 дивізій 13-ї армії комкора Володимира Ґрендаля отримали завдання здобути сектор Тайпала.
Для підтримки сил піхоти було залучено п’ять танкових бригад, 2800 гармат та мінометів, 15 ескадрилей літаків. Наступ планувався на невеликій ділянці фронту в 16 кілометрів, на так званих «Воротах до Вііпурі», з селами Сумма та Ляхде в центрі.
Утім і ворог у Червоної армії на тій ділянці фронту був непростий – 35 бункерів, озброєних кулеметами «Максим» та протитанковими 37-міліметровими гарматами Bofors, вкупі з системою траншей, дерев’яних барикад та бункерів, мінних полів тощо. Головними бункерами були «Мільйонер» (названий так через кількість коштів, вкладених у його зведення) на заході та «Поппіус» (Поппіусліннаке, названий прізвищем першого командира) на сході. Третя дивізія під командуванням полковника П. Паалу обороняла ці позиції. На початок лютого 1940 року фінська армія нараховувала 361 925 осіб, що складало 9 % від усього населення Фінляндії.
На початку лютого Червона армія сконцентрувала всі свої сили для прориву «лінії Маннергейма» в центральній її частині. Мерецков урахував уроки грудневих боїв під Суммою, коли без попереднього взяття бункерів неможливо було пробити оборону фінів. Сьома і 13-та армії мали фланговими ударами прорвати оборонні фортифікації фінів у районі Вуокса – Кархула. Через п’ять днів частини Червоної армії вже повинні були вийти на рубіж Лохійокі – Пурпуа – Ілвес – станція Кямяря – Хуумола. Дальшим планом було вийти на лінію Кякісалмі – станція Антреа – Виборґ.
Артилерійська підготовка Червоної армії велася важкими гаубицями Б-4 калібру 203 мм. Стріляли з відносно невеликої відстані, 700—1500 м, щоб забезпечити точне попадання в бункери. Фактор артилерії був головною умовою для вдалого наступу на мільйонні бункери «лінії Маннергейма». Фіни називали радянські гармати «кувалдами Сталіна», а червоноармійці – «скульпторами Карелії». Ось як писав у своєму щоденнику командувач II армійського корпусу генерал-лейтенант
