А. та Я. Ассмани, Т. Ґ. Еш.
Зазвичай закони щодо «заперечення Голокосту» критикують ліберали або ліві інтелектуали. Утім, не так давно до них приєдналися праві і популісти. Певного роду ревізіонізм стосовно Голокосту як «глобальної ікони» спостерігається в Польщі, Угорщині, Литві. В Україні ідея криміналізації «заперечення Голодомору» виникла вже тоді, коли сам факт голоду 1932—1933 років заперечували хіба що окремі особи – переважно з провокативними намірами. Утім, ініціаторів криміналізації це мало цікавило. Ідея покарання за заперечення виникла в момент гострої політичної кризи і була надто очевидним проявом бажання використати Голодомор як політичне знаряддя для дискредитації, чи у випадку успіху – залякування опонентів. Утім, враховуючи те, що реальних перспектив ухвалення такого акту не було, можна з великою вірогідністю припустити, що йшлося саме про дискредитацію та перетворення ідеї криміналізації на додаткову символічну зброю.
Ухвалення у 2006 році закону про Голодомор, цей найбільший успіх В. Ющенка на полі наступальної історичної політики, як з’ясувалося, було лише прелюдією до радикальніших дій президента та його прибічників у парламенті. Закон містив норму, згідно з якою «публічне заперечення Голодомору 1932—1933 років в Україні є наругою над пам’яттю мільйонів жертв Голодомору, приниженням гідності Українського народу і є протиправним»161.
21 грудня 2006 року народні депутати від опозиційних фракцій Я. Кендзьор та Р. Чубаров зареєстрували у відповідному комітеті Верховної Ради проект закону про внесення змін до Кримінального кодексу України (щодо відповідальності за публічне заперечення факту Голодомору 1932—1933 років як геноциду Українського народу)»162. Зміщення акценту було вражаючим – йшлося про криміналізацію заперечення вже не факту голоду 1932—1933 років, а заперечення його як геноциду.
Враховуючи ту обставину, що й досі тривають наукові дискусії, зокрема на міжнародному рівні, щодо правомірності вживання цього терміна стосовно голоду 1932—1933 років, ця ініціатива виглядала, м’яко кажучи, неоднозначною. Особливого присмаку їй додавало те, що депутати-ініціатори були колишніми дисидентами, для яких боротьба за свободу слова була не абстракцією, а частиною біографії. У березні 2007 року депутати від Партії регіонів зажадали повернення проекту на доопрацювання163, однак його було відкликано в зв’язку з тим, що суб’єктом законодавчої ініціативи знову виступив сам президент.
28 березня 2007 р. В. Ющенко подав законопроект «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України (щодо відповідальності за заперечення Голодомору)». Президент пропонував запровадити кримінальну відповідальність за «заперечення Голодомору 1932—1933 років як геноциду Українського народу та Голокосту як геноциду єврейського народу»164.
Таке публічне заперечення та виготовлення і розповсюдження відповідних матеріалів пропонувалося
Закон України «Про Голодомор 1932—1933 років в Україні», http://zakon3.rada. gov.ua/laws/show/376—16 (дата звернення 16 червня 2016 р.).
http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29140 (дата звернення 20 жовтня 2007 р.).
http://gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n/webproc4_1?id=&pf3511=29753 (дата звернення 20 жовтня 2007 р.).
Пояснювальна записка до проекту Закону України «Про внесення змін до Кримінального та Кримінально-процесуального кодексів України» // Архів автора. – С. 2. Документ було скопійовано з офіційного сайту Верховної Ради України (www.gska2.rada.gov.ua/pls/zweb_n?webproc4_1?id=&pf3511=29881) у жовтні 2007 року, однак зараз доступу до цього документа немає.
